Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Ви ще не забули про «ікони»? Вони були скрізь — Лєнін, Сталін, Хрущов, Брєжнєв, іншоземні ікони Карла Маркса і Фрідріха Енґельса. Їх виготовляли у величезній кількості — в картинах, пам’ятниках із бронзи і бетону, на марках, листівках, плакатах, у кіно, в театральних спектаклях, у літературі й навіть у метрополітені. Десятки мільйонів примружених очей Ільїча, а потім — брови Брєжнєва мали зачаровувати населення. Самі вожді могли говорити що їм заманеться — до кінця 1940-х років населення було вже повністю підпорядковане пропаганді. З 1970-х років КДБ почав ув’язнювати за анекдоти, ретельно контролювати проникнення будь-якої інформації з-за кордону, радіоефір глушили.
Кремль сам себе погубив — контрольованим населенням і безконтрольною брехнею. З комуністів почали сміятися, а деякі сміливці вирішили діяти. Спочатку, в серпні 1968 року, восьмеро осіб вийшли на Красну площу, а потім все більше і більше людей, яким набридла офіційна брехня, намагалися боротися проти радянського режиму і пропаганди. Але і тоді, як і тепер, небезпеку кремлівської брехні більше розуміють на Заході, а в Росії, як і в Радянському Союзі, пропаганда змогла створити кілька поколінь людей, відучених читати, думати й аналізувати. Це сучасний електорат Путіна — «кримнашівці».
Радянський Союз убила брехня. З плакатів населення переконували, що «СРСР — оплот миру» і посилали війська по всьому світу. На Центральному телебаченні радісно повідомляли про виконання п’ятирічних планів, а полиці в магазинах стрімко порожніли. У 1985 році ЦК КПРС заборонив алкоголь, а по московських ресторанах вешталася вічно п’яна донька Генерального секретаря ЦК КПРС. У кінотеатрах показували фільми «Комуніст» і «Лєнін у жовтні», а комуністична номенклатура збиралася на закритих переглядах і залучалася до новинок світового кіно. Люди стояли в чергах за смердючими сосисками, а службові автівки від’їжджали від спецмагазинів із повними багажниками делікатесів. На телебаченні невпинно продовжували говорити, що СРСР ось-ось «наздожене і пережене Америку».
Брехня, цензура і пропаганда створили новий вид людини — Homo soveticus, який беззаперечно вірить брехні, ніколи не дозволить собі засумніватися в тому, що його країна не така велична, як була вигадана у збірках казок під назвою «Історія Росії». Приблизно 15 років після розпаду СРСР Homo soveticus жив у неприємному і незатишному для себе середовищі — його відпустили на волю. Хочеш — працюй, не хочеш — кради, хочеш — піди в Ліберально-демократичну партію Росії, не хочеш — стань демократом. Виявилося, що свобода вибору для Homo soveticus гірше за тюремний табір.
Засмучений після розпаду СРСР народ жадав порядку, міцної руки і мудреця за кремлівською стіною. Мудрець з’явився в образі Путіна. Людини простуватої, невисокої на зріст, сірої зовнішності і з великою хмарою біографічного туману навколо — розвідник у тилу ворога, спортсмен із чорним поясом із дзюдо, ніжний сім’янин і учень Собчака. З часом стало зрозуміло, що розвідником він був не в тилу ворога, а у друзів, чорний пояс забутий, із дружиною розлучився, а згадка про юриста Собчака як учителя викликає подив через надто вільне ставлення до законів.
Путін відразу почав із брехні. Розв’язавши другу війну в Ічкерії, заборонив туди їздити журналістам, зруйнував популярні незалежні ЗМІ, ввів нову державну структуру — Департамент інформаційної безпеки. Пропаганда поширилася з інтернету. Він почав будувати новий Радянський Союз, уже знаючи, що першою має бути цензура, а за нею — пропаганда.
Пропаганда не забарилася. З екранів телевізорів понеслося — «вєлікая Россія», «встайом с колєн» «возвращєніє русскіх земель», «защіта русского язика», «ні пяді нє отдадім». І знову, як у радянські часи, — військові паради, танки, літаки, ракети. Водночас відновлено культ особи: Путін — у танку, Путін — у підводному човні, Путін — у літаку, Путін — виручає стерхів, Путін — лікує тигрицю, Путін — цілує хлопчика в живіт, чернець цілує Путіну руку. Народ в істериці.
Як і в Радянському Союзі, російська пропаганда замінює реальність. Автомобільна промисловість занепала, авіаційна — також, ракети падають, понад 50 відсотків продуктів харчування — імпортні, предмети побутової техніки — майже 100 відсотків. Економіки нема, бюджет тримається завдяки продажу нафти і газу. Путін відновив традиції радянської інтернаціональної допомоги, цього разу — в Сирії. Війна в Грузії підірвала імідж путінської Росії, але амбіції не погамовані.
Путіну вдалося чимало — переконати населення в тому, що він «рятівник Росії», але радянський чекіст не зважив на одну обставину — світ перестав бути закритим, з’явився інтернет. Радянський Союз був закритий залізною завісою, всередині якої було роздолля для КДБ, — можна було ловити, ув’язнювати, відправляти в табори. Підполковникові Путіну дуже незатишно в сучасних умовах, він так не звик. Я не згоден із твердженням, що російська пропаганда переплюнула радянську. Ні, вона — потворне повторення. Але результат буде той самий.