Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Третій етап — пропаганда. Якось у Таджикистані мій друг, етнічний кореєць, показав газету, що її видавали в Алмати на корейській мові, — «Лєнін кічі» («Лєнінський шлях»), де відсотків вісімдесят займав один із розділів книги Брєжнєва «Цілина». Мій друг уже не знав корейської мови, передплачував газету його дідусь. Таких формальних видань у СРСР були тисячі — і мовою ідиш, і німецькою, і фінською. І у всіх — доповіді комуністичних вождів, постанови Політбюро ЦК КПРС та інша радянська нісенітниця.
Кілька років тому мої колеги проводили дослідження російських ЗМІ, щоб зрозуміти, де і як використовують місцеві мови. Результати були приголомшливі — виокремлювалися тільки Татарстан й Ічкерія, в інших російських регіонах виходили газети жалюгідними накладами, на радіо і телебаченні місцеві мови використовували обмежено, тільки в частині ефіру. Офіційно в Росії проживає понад 180 народів, але, до прикладу, в Якутії понад 60 відсотків ефіру займає російська мова. У Північній Осетії — тільки дві газети осетинською, на Чукотці нема жодної газети чукотською, видається тільки додаток до державної газети.
Наслідки радянської мовної політики переживають нові держави. Напівросійськомовні Киргизстан і Казахстан, Східна і Південна Україна, майже повністю Білорусь. Газети Таджикистану, що мають великі наклади, — російською мовою. Так за кілька десятиліть асиміляції мовна політика перетворилася на основну зброю Кремля, і вона постійно вдосконалюється. Окрім засилля телевізійної пропаганди, Кремль створив Фонд Ґорчакова, головою опікунської ради якого є глава МЗС Сєрґєй Лавров. Фонд Ґорчакова фінансує газети на пострадянському просторі, добиваючись від них лояльності до Росії. Офіційно серед пріоритетів Фонду є «інформаційний супровід зовнішньої політики Росії». Принцип простий — ми вам гроші, ви нас хваліть.
Будь-яка мова — інструмент: одні здобувають освіту, інші спілкуються з родичами та рідними, читають і люблять поезію та прозу. Російська мова перетворилася на інструмент політики. Неодноразово у Москві я проводив експеримент над тими людьми, які завзято захищають російську мову на пострадянському просторі. Я їх просив прочитати що-небудь з Нєкрасова або Паустовского. Вони замовкали і могли тільки відповісти, що колись читали їх у школі.
Для кремлівської політики російська мова стала як колір шкіри для расиста. Але найгірше не сама російська мова — мова Пушкіна чи Толстого, а якість тієї мови, яку захищає Кремль. Як давно ви слухали на російському радіо чи телебаченні прозові твори або поезію? Яку кількість жаргону ви вивчили завдяки російським серіалам? Як збагатилася ваша мовна культура після прослуховування російської попси?
Після першого президентського терміну Путіна вийшла невелика книга «Путінки» з висловлюваннями російського президента. Це і є російська мова — «мочіть», «обрєзать», «пиль замучітесь ґлотать», «адрєса, явкі, паролі»? Це і є той самий «вєлікій і моґучій», що його треба захищати за допомогою армії та флоту?
Колись я летів до Стокгольма через Таллінн, і, вбиваючи знічев’я час, підійшов до бару, за яким стояв немолодий, огрядний естонець. Ви ж пам’ятаєте радянські міфи про те, що від російської мови естонці хапаються за ніж? Я не став чекати реакції і запитав його — якою мовою можна з ним розмовляти. Він на мене м’яко подивився і відповів російською: «Покупаешь — говори». Він точно знав, що мова — всього лиш інструмент його бізнесу, а для бізнесу нема перешкод — ні мовних, ні політичних. Якби лишень Кремль про це знав.
Для мене, носія рідної російської мови, не було проблем ні для спілкування, ні для роботи в різних країнах, як і для моїх друзів і приятелів — контр-адмірала Шведського королівського флоту Алєкса Потоцкого, французьких дипломатів Алєксандра Кільчєвского і Алєксєя Шахтахтінского, директора Нобелівського фонду Міхаеля Сольмана, чиєю мамою була княгиня Оболєнская. Вони розмовляють російською, але їм ніколи не спаде на думку просити Путіна прислати танки для свого захисту.
КРЕМЛІВСЬКА КЛЕПТОМАНІЯ
Ті, хто народилися в Радянському Союзі і навчалися в радянській школі, пам’ятають, що в підручниках історії було написано про практично всі території СРСР — вони «добровільно приєдналися до Росії». Так твердили і щодо народів сучасної Росії, і з приводу нез’ясовно братерських стосунків населення колишніх радянських республік. Радянська історія переконувала, що всі народи — і казахи, і вірмени, і туркмени — мріяли жити в щасливій Російській імперії. Твердження про «добровільність» не було позначено часовими рамками.