Антирадянські історії
- Автор: Панфілов Олєґ
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мандрівець
- ISBN: 978-966-634-933-3
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Антирадянські історії». Краткое содержание книги:
Тотальному обману слугує і новітня інформаційна агресія, що її Кремль розв’язав, приховуючи криваві події вже сучасних воєн: двох російсько-чеченських, російсько-грузинської, а тепер — російсько-української та анексії Криму.
Книгу складають публікації кількох останніх років, здебільшого написаних для проекту Радіо Свобода «Крим. Реалії», а також матеріали курсу лекцій у Державному університеті Ілії «Росія на Кавказі: історія ментальної окупації».
Для широкого загалу: істориків, журналістів, студентів та всіх, хто цікавиться історією.
Щоб хоч трохи зрозуміти, чого хоче російська влада (назву її просто Кремль), досить прочитати кілька досліджень чудового етнографа і фольклориста професора Владіміра Проппа. Ще в юному для вченого віці він видав свою головну працю «Морфологія казки». Книга була опублікована в 1928 році, в той час, коли Герман Вольдемар Пропп, син розкуркуленого поволзького німця, і не передбачав, наскільки важливим було його дослідження російських казок для розуміння сучасної російської політики. З певних міркувань професор Пропп щоразу в передмовах до своїх праць підкреслював, що порівнювати героїв і їхні вчинки він не має наміру. Прочитавши «Морфологію казок» ще років тридцять тому, я зрозумів, що казковість і міфологія — основа російської політики з перших років радянської влади. А зараз — особливо.
Чому казка? А як ще пояснити поведінку, звернення, заклики й обіцянки персонажа, який ідеально відповідає образові Бояна, або Баяна, чия ворожба і розповіді про казкові події доволі непогано вписуються в те, що відбувається? Що фантастичніші події і герої, то справедливішим себе відчуває росіянин.
Так ось, у пошуках пояснень слів, дій і поведінки Кремля потрібно читати російські народні казки. У них є всі відгадки і роз’яснення, на перший погляд, абсолютно абсурдних і нелогічних дій мешканців цього шедевра італійської архітектури в центрі міста з назвою невідомого походження «кремль», столиці країни з грецькою назвою Росія. До прикладу, цар наказує своєму міністрові оборони — «піди туди, не знаю куди, принеси те, не знаю що». І той іде. Принесе — не принесе, не важливо, головне — цар послав.
Кажуть, за казками можна визначити характер народу. В російських казках багато персонажів, які нічого не виробляють, але із казковим задоволенням користуються всіма благами життя. Є істоти і предмети, які активно їм допомагають. До прикладу, скатертина-самобранка або чоботи-скороходи, піч із вічним двигуном, щука — як співробітник казино, що виконує всі забаганки клієнта. Ще є «троє зі скриньки, схожі на лице» — це Рада безпеки Росії. Змій-Горинич — схожий на китайця, це і так вгадується, наче із дракона змальований. Баба-Яга хоч і має ім’я монгольського походження, але злості й підлоти цього персонажа вистачає, щоб порівнювати із проводирем країни за морем-океаном. Хоча, з останніх подій, це може бути цілком собі європейська жінка. А за океаном живе Кощій Безсмертний. І, судячи з багатолітніх оповідей, кілька поколінь радянсько-російських комуністів увесь час шукають скриньку з яйцем, яка схована у «тридев’ятому царстві, тридев’ятому королівстві». Складна математична формула приводить як мінімум у Шенґенську зону, як максимум — на береги Потомака. Там неподалік живе чудовисько, у якого зберігається «червоненька квіточка», кодова назва червоної ядерної кнопки.
Із негативними перонажами російських казок усе зрозуміло — їх у сотні разів більше, ніж позитивних. Чудову країну зусібіч оточують негідники: Соловей-Розбійник (який, найімовірніше, живе на Кавказі), Змій-Горинич (звичайна річ, китаєць), Баба-Яга з Улан-Батора, Кощій Безсмертний із Вашинґтона, Чудо-юдо — важко не здогадатися із другого складника, що з Ізраїлю, а також вся інша «погань» — водяники, домовики, лісовики з бісами. Всі вони «зовсім не люблять російський народ».
Однак із позитивними героями — велика проблема, їх дуже мало, що ще раз свідчить про важку і трагічну долю казкових росіян. Герой практично один — Іван, і той дурень. Є ще кілька його колег другого плану — наприклад, Ілья Муромєц із друзями по чарці, звідки бере початок традиція зметикувати на трьох.
Ілья Муромєц — чітко ідентифікований за характером і статурою російський герой-богатир — кремезний, бородатий, кошлатий, але ледачий. Він відлежувався на печі 33 роки, поки не зголоднів. Потім узяв ломаку і почав усе руйнувати, дійшовши до Придністров’я. Його приятелі — син священика Алєксєй, простими словами — Альоша, і биндюжник Добриня, син Нікіти. Вони полюбляли втрьох конкур, виїзди на монгольських конях по селах, далеких і близьких. Інколи брали участь у казкових подіях пропагандистського змісту, спостерігаючи за перевтіленням юного віслюка в юнака, за методом Девіда Копперфілда.
Є в російських казках персонажі епізодичного плану з дивними іменами. Наприклад, цар Додон, чиє ім’я у тлумачних словниках означає «горбанчик або карлик, низькоросла і непоказна людина, пухир, міхур, прищ». Цар Салтан — дивний герой, з підкреслено ксенофобським для російського царя іменем східного походження — султан. Вигадники російських казок уже тоді знали про велике зростання міграції в Підмосков’ї та засиллі «понаєхавших». Огидна літня жінка на ім’я Бабаріха мало не звела зі світу маленьку російську дитину, відправивши її в бочці у подорож. Немовля врятували чужоземці, нагодували його шаурмою і дали грузинське ім’я Ґіві, в російській вимові — Ґвідон.