Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Енети іллірійські македонян подолали. Ті ж енети, чи слов’яни, які в Іллірику осіли, коли умножилися, тоді Істрію Б0, Далмацію 5І, Мізію 52, по обидва боки Дунаю, племенем своїм наповнили, і одні іллірійцями, другі істрами, треті далматами нареклися, тобто тих сторон іменами, і, розпросторюючись, аж до Македонії й Албанії прийшли.
Македоняни Ф і л і п п а 54 в заставу слов’ я-нам дали. А що слов’яни силу мали над македонянами, то ті давали дані їм, а Філіпп, отець Александра, .ще дитиною бувши, даний їм був у заставу, де й мови їхньої навик, та й по тому чтив їх.
Також і Александр Великий, Македонський, чтив їх. По тому ж і грамоту свободну на держання землі північної дав їм, яка й донині у літописців чесних трапляється, таке в собі маючи:
Грамота Александра Македонського. «Ми, Александр, Йовіша 55, найвищого бога, син, на землі ж Філіппа, царя македонського наступник, господар і цар усієї піднебесної, од сходу до заходу, од півдня аж до півночі, переможець мідійських і перських, вавілонських і грецьких царств50 тощо, вам, великому і хороброму енетинського, тобто слов’янського, роду людям, благодать і мир і приязнь од нас і од наших намісників і по нас майбутніх володарів і господарів землі даруємо, бо ви нам завжди приклонні бисте, вірні і в слові тверді, у війнах доблесні і хоробрі і незрадливі. І за се даємо вам на вічні часи, з роду в рід, у державу всі сторони од північного океанського льодовитого моря, і хай ніхто, крім вашого роду, не дерзне в сих сторонах селитися. А якби знайшовся там хто-небудь іншого роду й іншої мови, то нехай буде вам раб, і нащадки його нехай будуть вам раби вовіки. Дано сю грамоту з Александрії 57-города, спорудження нашого, над рікою Нілом, за зволенням великих наших богів Йовіша і Марса 58, і Дія, і Арея 59, і Мі-нерви 60».
Ті ж енети, тобто слов’яни, які в Іллірику жили, по тому часті й подовгу з римлянами війни мали, як про те грецькі й римські літописці просторо пишуть, найбільше ж Апіній Александрієць 61, аж поки не були подолані й вигнані. Тоді-бо і царя їхнього Генозія римляни взяли і в Рим із переможними знаменнями повели, а їхні сторони самі посіли і насилля їм творили.
Слов’яни по Руській землі розійшлися іп о-різному нареклися. Од сього часу наш руський літописець Нестор62, чернець печерський, про слов’янське в Русь пришестя починає, кажучи:
Коли волохи, тобто римляни, найшли на слов’ян і стали насилувати їх, тоді слов’яни, знявшись із подуиайської сторони, пішли на північ, тобто в Сарматію, до своїх, де нині Руська земля є. Розходячись, прозивалися іменами різними, од того, де і на якому місці осідали. Одні осіли на річці Мораві і нареклися морави 63, інші нареклися чехи 64, ще інші — хорвати білі65; ті ж, що по Віслі-ріці осіли, нареклися ляхи , по тому поляни 67, інші — лутичі68 і мазовшани 69; ті, що осіли по Дніпру, де нині є Київ, нареклися поляни 70; інші — деревляни 71, бо осіли в лісах; ті, що осіли між Прип’яттю 72 і Двіною73, нареклися дреговичі74; інші, на Полоті 75-ріці, яка тече у Двіну, нареклися полочани 76; ті, що осіли по Десні, по Сейму 77 і Пслу , нареклися сівери 79; а ті, що коло озера Ільмер , нареклися слов’яни, своїм власним іменем. Сі по тому спорудили город великий Новгород 81, і був у них старійшина, хтось іменем Гостомисл 82, що про нього буде нижче.
Отак в Сарматії, в Європії, розійшовся народ слов’янський. І одтоді аж донині недвижимо пробуває.
Коли ж укріпилися, то знову через Дунай перейшли і впродовж многих літ царству Римському, а по тому і Грецькому пакості творили. Так Таціт 83 і Прокопій Кесарієць пишуть.
Руси Рим узяли. Длугош 85, наш літописець, пише, що в рік 476-й, у дні першого Леона 8Й, прийшов Одонацер, князь роксоланський, тобто слов’янський, на Рим, і взяв його, і держав його 14-ть літ, аж поки од готів не був переможений і не втік до Равенни 8' і там убитий не був. Останки ж отих роксолан повернулися до готів і осіли там, де нині Поморська земля 88 є, і там город великий Ругію 89 спорудили.
Знову слов’яни первісні свої держави п о с і л и . А інші слов’яни, день одо дня кріпнучи, безперестанно Грецькому царству і Грецькій державі пакості творили (як Таціт і Прокопій Кесарієць, літописець Юстініанів, пишуть), почавши од року 548-го і далі, аж поки в рік [... *] коли зі своїм хоробрим воєводою Хрунном в кінець не поразили греків, воєвод їхніх перебивши, і не поосідали первісні свої держави. Тоді й мову слов’янську, по їхньому одході трохи ушкоджену, поправили. Там же й донині вони живуть, називаючись слов’янами, болгарами, сербами, далматами та іншими іменами.