Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
В той теди своїй воєнной виправі, для честі божеї і отчизни поднятой, такую до бога учиніте молитву:
«Господи боже наш! Ти видиш, іж той поганин, враг твой і наш, несправедливе на нас наступуєт. Не дали-сьмо ему жадної до войни причини. Он, лакомством опанований, по кілька разій вступив в отчизну нашу, міста наші і замки побрав і попалив, люд, кровію сина твойого коханого откуплений, в полон побрав, церкви, на честь і хвалу твою божую збудованії, попалив а іншії в стайні конськії пооборочав, сакрамен-та найсвятійшії потоптав, уняв тобі честі, боже наш правдивий, коли так много християн в землі нашей Російстєй вигубив а інших, в землю свою запровадивши, срокгостю своєю до бісурмаиської своєї віри привів і до запрення ся імені сина твойого примусив. Уйми ж і ти йому сили, смілості і мужества, смири пиху його а вознеси нас, в сокрушенії і смиренії серця до тебе, бога нашего, прибігающих. Не смотри тепер на гріхи наші, которії іначей карати можеш, але н-а злость і неспра-ведливость неприятелей наших, которії нас без жадної нашеї дання причини вигубити усилують. Видай, боже наш справедливий, декрет прудкий а неодмінний: «Поженіте враги моя и постигните я, и не возвратитеся, дондеже скончаются, поженіте и йміте я» [Псалтир, пс. 17, ст. 38; пс. 70, ст. 11] А ми, за декретом твоїм і силою судовою твоєю, поженем і розпорошим, полетять, як прах од вітру, і, яко воск од огня, ізтають, і познають твою божую силу, іж немаш бога, разві тебі, боже наш. Бо не цашея слави, але заховання і розширення честі твоєї божеї і цілості отчизни нашеї іщем. Що, кгди ся ведлуг виш реченного декрету твойого божого станет, не себі, але тебі тую над неприятелем нашим припишем побіду і речем: «Десница твоя, господи, прославися вг> кріпости, дес-ная ти рука сокруши враги»14.
Амінь.
Перед початком, мої дітоньки, світа не било нічого. Хоч запали — то б не тресло. Нічого нікому не далося ані видати, ані відати. І нікому не далося сиротини вигнати. І ніщо нікому не придалося. І, яко пишет акафіст в розд. 22 і яко мовить псалмиста святий Харитон з латншшками: Ex nihilo nil 25.
Чи скажете ж ви мні, мої дітоньки, где на той час господь бог пробивав, що їв і пив і що теж робив, коли неба і землі не било? А, правда, мовчите, бо не знаєте, з чого господь бог [світ] сотворив?
Наперод сотворив небо і землю. На небі сотворив ангели сребрнїї, золотії, мальованії, з очима соколовими. Под небесі сотворив птаки — ворони, сороки, круки, ікавки, вороб’ї і те-тери. На землі сотворив свині, корови, воли, медведі і вовчиська. Так же сотворив лисиці, горностаї, коти, миші і іншії преутішнії звірята.
І побудував їм господь рай, плотом модним огородив і податтю його подперл. Там же насіяв дубини, грабини, ліщини, ольшини. В огородах насіяв свокли, ріпи, редьки, мрхви, пастернаку і іншого хвасту і дерева.
І ходить собі господь, глядить, щоб якоє порося не вилізло. Коли одним оком глянет на небо. Аж ся небо засолопіло, сонце уха спустило і звісило.
І рече [господь] сам до себе:
— Ой, не дармо! Ах, бог мя, не дармо! .
А то таким, мої дітуньки, преподобенством на небі било. Аж Люципер ', найстарший арханил, которий ся з Михайлом бив побратав, посватав, покумав, бо оба два з собою робляли, пивали і, як родні.ї браття, все з собою і спали. Аж, яко мовлять, ut compleretur 26 знати, же ся і добили. Яко ж ся і так стало. Того ж бовім часу Михайло упився, як світач, а Люципер, злодій, почав ся бунтувати. Достерогши тоє, іншії ангели скочать до Михайла. І кликнет на нього один ангел:
— Гаразд, пане Михайло! Спиш, щоби-сь не встав!
А Михайло порветься, ні проспавшися, ні прочумавшися, скочить з великим галасом до Люципера:
— А що ти, пане Люципере, робиш? Чи вже то ти бунти подносиш? А чім ся ти, пане-брате, не контентуєш тим, що тобі господь надав?
На що Люципер рече:
— А ось бо я собі збудую другий варштат і буду подобен господу!
На що Михайло рече:
— Ото ж то ти, куме, бредиш! Бити тобі чортом — не попом! їсти тобі говно — не проскури!
А Люципер Михайла хопить в щоку, аж ся поточив.
Порветься Михайло і кликнет:
— Ей! Тепер же не бивши кума — не пити пива!
Кинеться до оружжя — до ножа, до чечуги, до мачуги,
до меча, до бича, до самопалу, щоби бити Люципера непомалу. Скоро ся до такого оружжя порвав — зараз неборак пан Люципер од страху аж перднув. А Михайло його по том то по руках, то по ногах, то по плечах. Посік, порубав, покалічив і к чорту за землю струтив. А других побратимов його так же покалічив, порубав, постинав. Там же, діру в небі продравши, за першим Люципером до пекла скинув.
25
3 нічого ніщо (лат.).— Ред.
26
Для повноти (лат.).— Ред.