Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
І стоїть собі Михайло з мечом, стурбований, задихався, утомився. Аж сунеться господь і рече до Михайла:
— А що, Михайле, чи гаразд ті ся діє?
На що Михайло одказав:
— Ой, господи! Все не гаразд, коли тебе в дому немаш!
І рече до нього господь:
— Не фрасуйся, диваку! Уже я знаю, що ти Люципера і других побратимов його поскидав к чорту на землю, за що я тебе уконтетую.
І, взявши його за руку, як ведет, так ведет. І завів його на найвищую гору. І рече до нього:
— Ото ти, Михайле, будеш найстаршим ангелом і труба-чом, і в трубу затрубиш на онії суди.
Казав ся йому вертати до неба, а сам пошов до раю.
Коли прийдет до раю — аж там свині морков викопали, вороб’ї просо виклювали, зайці щепи поламали.
Розсердився господь і, не знаючи, що далей чинити, ходить собі од стіни до стіни, од кута до кута.
Аж надибав глину. І, взявши тую глину, як ліпить, так ліпить. Уліпив руки, уліпив ноги, уліпив голову з очима. І, уліпивши чоловіка, крикнет на нього:
— Адаме, встань!
Аж Адам, як на тоє, встав.
Возрадувався господь, що чоловік встав. Пошов до раю.
Адам за ним здалека поволокся.
Взглянеться господь назад — аж Адам іде. І рече до нього:
— А ти, Адаме, чого ідеш? Любо тобі жонка треба?
На що Адам одповів:
— Та треба, господи, бо не маю з ким спати.
І перепустив господь на Адама сон. І, винявши йому ребро з лівого боку, сотворив Адамові жону Єву.
■ Питаюся вас, мої дітоньки, чом то не з правого боку, але з лівого винявши ребро, сотворив йому Єву?
Одповядаю. Для того, щоби жона послушна була, щоби ся мужика бояла.
Казав же їм господь у раю їсти свеклу, ріпу, редьку, мор-ков, сливки, грушки, яблика і помаранчі. Оно їм одного дерева заказав їсти.
Що ж чинить Єва, сука незбожная? Не витерпіла собі з лихом і заказу не слухала, щоб її тяжкоє, великоє лихо порвало. Урвала яблико, з’їла і Адамові огризок дала.
А Адам, не хотівши розгнівити жонки, з’їв.
Аж приходить господь. Лічить яблика. Не долічився одного. Домислився господь, що Адам урвав. Розсердившися, узяв бича, як у нашого пастуха або як у панського возниці, бич дратований, і вигнав Адама з раю.
Од того часу, мої дітуньки, на світі як лихо, так лихо, як біда, так біда. Казав же господь панщизну робити, до церкви не казав ходити, в запусти господу нічого не дати, корчми не минути, за нюю ся, як за матір’ю, бити. І перепустив на нас орду — татаре, турки, жиди і тії нечистії ляхи, кторії стовпи, на которих ся наша руськая віра розпираєт, вколо подгризли. Ой, бог мя, подгризли! Петровку2 под-гризли, спасовку 3 подгризли і филиповку 4. Оно єще один стовп, то єст великий пост 5, стоїть, вжо подгризений, а коли б його до остатка подгризли, то би нашу усю благовірную Русь чорт побрав і в трапезу до його матері заніс. Чого нас, господи, борони.
Амінь.
ГУСТИНСЬКИЙ ЛІТОПИС
ХРОНІКА, котра починається од потопу1 першого світу, і стовпотворіння 2,
1 РОЗДІЛЕННЯ мов3, і розсіяння ЛЮДУ ' ПО ВСІЙ ПІДНЕБЕСНІЙ, РОЗПОВІДАЮЧИ ЯК ПРО РІЗНІ НАРОДИ, ТАК І ПРО ПОЧАТОК СЛОВ’ЯНСЬКОГО РОСІЙСЬКОГО НАРОДУ,
і коли він осів київ, і як охрестив благовірний князь Володимир руську ЗЕМЛЮ, 1 про велике княжіння київське, і ПРО ГРЕЦЬКИХ ЦАРІВ. СПИСАЛАСЯ СЯ ХРОНІКА У МАЛІЙ РОСІЇ, У МОНАСТИРІ СВЯТОЇ ЖИВОНАЧАЛЬНОЇ ТРОЙЦІ
гуртожительному густинському 5 прилуцькому, за благословінням
ПРЕВЕЛЕБНОГО ОД БОГА ЙОГО МИЛОСТІ ПАНА ОТЦЯ АВКСЕНТІЯ ЙОАКИМО.ВИЧА,
ІГУМЕНА ТОЇ ж СВЯТОЇ ОБИТЕЛІ, РОКУ 1670-ГО МІСЯЦЯ СЕРПНЯ 2-ГО ДНЯ
Фрагменти ПЕРЕДМОВА ДО ЧИТАЧА
Природжено якусь хіть і любов до отчизни своєї почувати кожному чоловікові; всякого вона, неначе магніт-камінь залізо, до' себе притягає; так і поет отой грецький, Гомер 6, ясно в своєму тексті виразив: він, коли був од роду свого оддале-ний, потрапивши в неволю, і вже вернутися не міг, то, ні про що не дбаючи, прагнув бачити хоча б дим своєї отчизни.
Отож бо й автори сеї хроніки руської, хоч і були людьми смертними і знали запевне, що смертю скінчити мусять, природженою любов’ю до отчизни своєї пройняті будучи, прагнули того, щоб і по їхньому одході наступним поколінням, тобто народові руському, не зосталися минулі речі не знані: що описали і світові ясно виразили, додавши попередньо од потопу, як по виході з ковчега Ной землю між синами своїми розділив, і котрі з них яку частину світу осіли, і який стан котрому синові благословив, зважаючи на волю божу, з котрих народи різні вийшли і в сторонах різних поосідали, і про війни звитяжні.