Українська література 17 століття
- Автор:
- Язык: украинский
- Жанр: Европейская старинная литература
Электронная книга - «Українська література 17 століття». Краткое содержание книги:
Люди тоді були невігласи і не відали бога ані закону божого не мали, а, тьмою ідолобісся затьмарені будучи, жертви богомерзкі богам своїм приносили, і озерам, і колодязям, і гаям тощо. Як бо кого тоді диявол звабив і навчив, так вірували і творили.
Кий ходив до Царгорода. Кий же, що про нього вище мовилось, був муж мудрий і кмітливий, у всьому мудро давав собі раду і в роді своєму мирно княжив. А по тому він пішов до Царгорода, де велику честь прийняв од царя, і повернувся з миром. Коли ж прийшов Кий до Дунаю, то полюбилася йому та місцина, і зрубив він город і нарік його Києвом, хотячи в ньому осісти. Але не дали йому того тамтешні жителі. Тоді Кий, зоставивши його, прийшов до великого Києва і тут прожив остаток часу життя свого, та й помер з миром. Так само і брати його. Дунайці ж і донині те городище Києвцем називають.
Не можемо знати, в які часи і роки та скільки літ княжив сей Кий; і які були його діла, устрої та війни; і хто по ньому княжив; і чи мав сина, чи ні; і скільки літ по ньому проминуло до великого князя Рюрика ш, що його бояри. Аскольд 112 і Дір из княжили в Києві. Бо про те все писання не маємо, тільки се відаємо, що по смерті сих братів множество розру-хів і міжусобних воєн було, повстав бо рід на рід.
Хозари, русь подолавши, данину з них збирають. По тому бо і хозари прийшли; і напали на полян, тобто киян, і деревлян; і, подолавши їх, повеліли собі данину давати од диму по білій вивіриці 1И. По тому ж, надумавши, кияни дали їм меч двосічний і понесли хозари той меч до князя свого і до старійшин своїх, кажучи:
— Отеє добули данину нову.
Старійшини ж мовили їм:
— Що таке і звідкіля?
Вони ж одповіли їм:
— Народ, що в лісах і на горах над рікою Дніпровською живе, дав нам сей меч.
Старійшини ж хозарські, оглянувши той меч, рекли до князя свого:
— Княже! Недобре ся данина знаменує. Ми ж бо зброєю односічною, тобто шаблею, домоглися володіти землею і данини з чужинців брати. То ж сі, що таку мають зброю двосічну, тобто меч, будуть і нами володіти та з нас данину збирати, і в інших сторонах.
Що невдовзі й збулося все.
Не своєю бо волею, а божим промислом се старійшини хозарські прорекли.
Йосиф-історик: Так, як тоді, коли МойСей, ще малий бувши, вінець фараонові з голови скинув і ногами поправ, а старійшини єгипетські фараонові прорекли, Що сей хлопець має смирити царство Єгипетське, як і сталося свого часу.
Отож і хозари, котрі спершу над руссю владу мали, по тому під владу русі самі підпали, аж до сього дня [...]
ПРО ВИНАЙДЕННЯ ПИСЬМЕН СЛОВ’ЯНСЬКИХ І ПЕРЕКЛАДАННЯ КНИГ ІЗ ГРЕЦЬКОЇ МОВИ НА СЛОВ’ЯНСЬКУ
Про Се літописці по-різному Повідають, не знаючи, хто, і коли, і в який час винайшов грамоту слов’янську.
Мартин Бєльський-, CH. 1, лист 13. Гвагнін про Р у с ь, 2. Деякі кажуть, що ще святий Ієронім, котрий був родом слов’янин, премудрий бувши в писанні і люблячи свій народ слов’янський, не схотів, щоб він у безумії пробував, і винайшов йому букви, і грамоту своєю рідною мовою уклав.
Кромер115, кн. З, лйст 43. Інші ж інакше кажуть.
Та достовірніше те, що каже преподобний отець наш Нес-Тор, літописець руський.
Як охрещена була земля Болгарська, в рік 6371 [863], інші слов’яни без письма пробували.
По тому ж, у рік 6374 [866], зібралися князі — Ростислав Словенський , Святополк Моравський “7, Коцел Болгарський 118 — і послали до царя Михаїла 119 і Фотія-патріарха, кажучи:
— Отеє земля наша уже охрещена. Учителя ж не маємо, аби пас напутив, і навчив, і розтлумачив нам Святі Книги 12°.
А ми ж не розуміємо ані грецької, ані латинської мови. Багато хто до нас приходить і од латинян та інакше нас учить. А ми, письма не маючи, не відаємо, в чому віра наша і що нам належить творити. Отож пошліть нам учителів, які б могли нам переказати книжні слова і розум їхній, хай перетлумачать нам Книги Святі нашою мовою слов’янською.
Се почувши, Михаїл-цар повідав про се Фотієві-патріарху, зізвав вельмож і старійшин, повідав їм слова і жадання слов’янських князів. Усі ж похвалили бога і жадання їхнє, і ради радили з царем і патріархом, як і де можна було б знайти чоловіка, на се діло придатного. Гіо тому хтось сказав царю, що є в Солуні 121 чоловік, на ім’я Лев, який має двох синів премудрих, і в книжному і в філософському вченні достойних, і в мові слов’янській умілих. Се почувши, цар одразу ж послав у Солунь до Лева, аби прислав йому синів своїх. Лев не бариться, а одразу ж посилає Кирила 12“ і Мефодія 123, синів своїх.
Коли ж ті прийшли до царя, мовить їм цар:
— Прислала до мене Слов’янська земля, просячи собі вчителів, які б їм могли витлумачити Святі Книги. І не знайшов я на се діло вдатніших од вас. А тому й прошу вас: ідіть до них і в темряві сущих християн просвітіть Святим Письмом, і умножте даний вам од бога талант, аби нагороду велику за свою працю од нього прийняти.