Птахи та інші оповідання

Коли він закінчив розмову, маркіза попросила до телефону міс Клей, звелівши їй замовити таксі і з’їздити до міста за сім миль від моря, де були більші крамниці і, як вона наче пам’ятає, чудовий квітковий магазин. Міс Клей мала замовити квіти, найкраще лілії, не жаліючи коштів, а маркіза напише супровідну записку. Повернувшись, міс Клей передасть усе це директору, а він догляне, щоб квіти потрапили до мадемуазель Поль.

Маркіза написала записку, яку міс Клей мала приколоти до квітів. «Глибоке співчуття вашій великій втраті». Дала міс Клей гроші, і гувернантка пішла шукати таксі.

Пізніше маркіза повела дітей на пляж.

— Вам уже краще, maman? — спитала Céleste.

— Так, chérie[47], maman знову може купатися.

Увійшла з дітьми у теплу м’яку воду і хлюпалася там із ними.

Завтра прибуде Édouard, завтра приїде Édouard у своїй машині й відвезе їх звідси, а білі запилюжені дороги щомиті віддалятимуть її від готелю. Вона вже ніколи не побачить ні його, ні мису, ні містечка, все буде змите, наче ніколи не було.

«Коли я помру, — думала маркіза, дивлячись на море, — мене буде за це покарано. Я себе не обманюю. Я завинила, відібравши людське життя. Коли я помру, Бог мене судитиме. Але до того я буду доброю дружиною для Édouard, доброю матір’ю для Céleste і Hélène. Відтепер я старатимусь бути доброю жінкою. Спокутую те, що заподіяла, ставши сердечнішою до всіх, — родичів, друзів, слуг».

Вперше за ці чотири доби добре спала.

Наступного ранку, коли вона ще снідала, з’явився її чоловік. Так була рада його бачити, що вистрибнула з ліжка і кинулася йому на шию. Маркіз був зворушений таким прийомом.

— Вірю, що моя дівчинка нарешті за мною скучила, — сказав.

— Скучила за вами? Звичайно ж, скучила. Тому я й дзвонила. Я дуже хотіла, щоб ви приїхали.

— А ви рішуче налаштовані виїхати сьогодні після обіду?

— О, так, так… Я вже тут довше не витримаю. Ми вже все спакували, крім найнеобхідніших речей, залишилося тільки вкласти їх у валізи.

Він сидів на балконі, пив каву та сміявся з дітьми, доки вона одягалася і прибирала з кімнати свої особисті речі. Приміщення, яке цілий місяць було її кімнатою, стало голим і безликим. Вона гарячково очищала туалетний столик, камінну полицю, столик біля ліжка. Це все закінчилося. Невдовзі прийде femme de chambre, щоб постелити чисту постіль і приготувати кімнату до прийому нових гостей. Але її, маркізи, вже тут не буде.

— Послухайте, Édouard, — сказала, — ми мусимо зоставатися на déjeuner? Чи не веселіше було б пообідати десь по дорозі? Якось трохи сумно їсти в готелі, коли сплачено за рахунком. Чайові роздано, все закрито. Не вбачаю жодного сенсу в цьому затягуванні.

— Як забажаєте, — відповів він. Дружина так його привітала, що він ладен був задовольнити всі її примхи. Бідна дівчинка. Справді почувалася без нього самотньою. Він мусить якось їй це відшкодувати.