Птахи та інші оповідання

— Боюся, — твердо сказала вона, — що ваша пропозиція цілковито абсурдна. Не лише ідея потрапити до мого будинку як служник, але й можливість знову зустрічатися, коли я повернуся додому. Ваш здоровий глузд мусить допомогти вам це зрозуміти. Ці полудні були — були приємні, але мої канікули майже добігли кінця. Через кілька днів приїде мій чоловік, забере мене та дітей і це все закінчиться.

Щоб підкреслити остаточність своїх слів, вона встала, почистила зім’яту сукню, причесалася, попудрила носа і, потягнувшись до сумочки, витягла з неї свій гаманець.

Вийняла кілька асигнацій по десять тисяч франків.

— Це для вашої крамниці, — промовила, — можливо, вам потрібне якесь приладдя. І купіть щось своїй сестрі. Пам’ятайте, що я завжди думатиму про вас із великою ніжністю.

На її жах, його обличчя стало мертвотно-білим, губи різко засіпалися і він звівся на ноги.

— Ні, ні, — сказав, — я ніколи цього не візьму. Це жорстоко, грішно пропонувати мені таке.

І почав ридати, затуливши обличчя руками. Його плечі здригалися.

Маркіза безпорадно дивилася на нього, не знаючи, йти їй чи залишатися. Ридання його були такими сильними, що вона боялася істерики і не знала, що може трапитись. Дуже його жаліла, але ще більше жаліла саму себе, бо зараз, у мить розлуки, він осмішився в її очах. Чоловік, що так піддається емоціям, — нікчема. Їй здалося, що галявинка між папороттю стала такою ж огидною й брудною, якою раніше видавалася таємничою й інтимною. Його сорочка, що лежала на папороті, була наче старе полотно, яке прачки розклали під сонцем для сушіння. Поруч лежала краватка і дешевий фетровий капелюх. Для повноти картини бракувало лише апельсинової шкірки та фольги від шоколаду.

— Припиніть ці крики, — із несподіваною люттю сказала вона. — Заради Бога, опануйтесь.

Плач припинився. Він одвів руки від спотвореного обличчя. Дивився на неї, тремтячи, його карі очі осліпли від болю.

— Я помилявся щодо вас, — сказав. — Тепер я знаю, хто ви. Ви — лиха жінка, ви руйнуєте життя таких невинних чоловіків, як я. Все розповім вашому чоловікові.

Маркіза нічого не відповіла. Він був не при собі, божевільний…

— Так, — продовжував фотограф, досі задихаючись, — я так і зроблю. Тільки-но ваш чоловік приїде, все йому розкажу. Покажу йому фотографії, зроблені тут, на скелі. Достеменно доведу, що ви фальшива, що ви погана. І він мені повірить. Нічого не зможе вдіяти, але повірить. Неістотно, що він зробить зі мною. Я вже сильніше страждати не можу. Але обіцяю вам, що ваше життя скінчилося. Всі дізнаються, англійська міс дізнається, директор готелю дізнається, я всім розповім, як ви проводили свої полудні.

Потягся по свій піджак, капелюх, перекинув камеру через плече. Серце і горло маркізи стислися від паніки. Він зробить усе, чим погрожує, чекатиме там у готелі на рецепції, чекатиме, доки приїде Édouard.