Птахи та інші оповідання

— Я чекав вас увесь учорашній полудень, — сказав. — Що трапилось?

Вона здивовано глянула на нього.

— День був неприємний, — відповіла. — Я воліла читати на своєму балконі.

— Я боявся, що ви могли захворіти, — продовжував він. — Ледь не зателефонував до готелю, щоб розпитати про вас. Уночі насилу заснув, дуже хвилювався.

Пішов за нею до схованки в папоротях, його очі далі зоставалися стривоженими, на чолі з’явилися зморшки. Хоча його занепокоєння в певному сенсі збуджувало маркізу, водночас вона дратувалася тим, аж як він забувся, наважившись засудити її поведінку. Наче її паризький coiffeur чи масажист посміли б гніватися, якби вона не прийшла на призначений час.

— Якщо ви думаєте, що я мушу кожного полудня сюди приходити, то дуже помиляєтесь, — сказала. — У мене чимало інших справ.

Він одразу ж почав жалібно її перепрошувати. Молив, щоби пробачила.

— Не розумієте, що це для мене означає, — сказав. — Відколи я вас знаю, все моє життя змінилося. Я живу тільки цими полуднями.

Його приниженість сподобалася їй. Підстьобнута цим, вона наново ним зацікавилася і наново пожаліла. Лежачи поруч, зворушено думала, який він їй відданий, по-дитячому від неї залежний. Торкнулася його волосся, почувши на мить майже материнське співчуття. Бідний хлопець, прошкутильгав увесь цей шлях заради неї, а потім сидів під кусючим учорашнім вітром, самотній і нещасний. Уявила листа, якого напише своїй подрузі Élise: «Дуже боюся, що я розбила серце Поля. Він сприйняв цю маленьку affaire de vacance au sérieux[43]. Та що ж мені робити? Зрештою, такі речі колись мусять закінчуватися. Я не можу через нього змінювати своє життя. Enfin[44], він чоловік і якось це переборе». Élise уявить собі прекрасного білявого американського плейбоя, який втомлено сідає у свій паккард і в розпачі від’їжджає в невідомість.

Цього разу після полуденного сеансу фотограф її не покинув. Сів між папороттю і глянув на велику скелю, що виступала в море.

— Я дещо вирішив щодо свого майбутнього, — тихо сказав він.

Маркіза відчула, що в повітрі висить драма. Він що, збирається вкоротити собі віку? Як страхітливо. Звичайно, почекає, доки вона покине готель і повернеться додому. Тоді б вона ніколи про це не довідалася.

— Розкажіть мені, — лагідно промовила вона.

— Моя сестра перейме крамницю, — сказав він. — Передам їй усе. Вона дуже тямуща. А я сам поїду за вами, хай би де ви були, в Парижі чи в маєтку. Тільки ви забажаєте, я одразу ж буду поруч. Біля вас.

Маркіза ледь не вдавилася ковтком слини. Її серце завмерло.

— Це неможливо, — сказала вона. — За що б ви жили?

— Я не гордий, — відповів він. — Знаю, що ви, у доброті свого серця, щось мені дасте. Мої потреби дуже скромні. Але я знаю, що жити без вас не зумію, єдине, що мені залишається, — завжди вас супроводжувати. Знайду кімнатку поруч із вашим домом у Парижі чи в маєтку. Знайдемо шляхи та способи бути разом. Коли кохання таке сильне, як у нас, для нього не існує перепон.