Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
— Чортівня, та й годі! — тоді простягла слухавку мені. — Це вас.
— Не може бути, — заперечив я. — Ніхто не знає, що я тут.
Проте я взяв слухавку.
— Що ви там робите в неї? — запитала Констанс Реттіґан.
— Нічого. Як ви мене знайшли?
— Хтось зателефонував. Незнайомий голос. Сказав, щоб я остерегла вас, і поклав слухавку.
— О Боже! — я враз похолов.
— Забирайтеся звідти, — сказала Констанс. — Мені потрібна допомога. Ваш таємничий приятель завітав і сюди.
— Мій приятель?
Під тиром бухнула океанська хвиля, струснувши кімнату й ліжко.
— Уже дві ночі підряд з’являється внизу на березі. Приходьте наженіть його… О Господи!..
— Констанс!..
Запала довга мовчанка, і я чув тільки шум прибою за вікнами Констанс Реттіґан. Потім вона якось дивно, безвиразно проказала:
— Він знову тут.
— Не навертайтесь йому на очі!
— Стоїть, негідник, біля самої води, там, де й учора. Стоїть і дивиться на будинок, так наче дожидає мене. Невже він думає, що стара вже зовсім здуріла й побіжить кинутися йому в обійми? О Боже…
— Зачиніть вікна, Констанс, повимикайте світло.
— Не треба. Він уже подався геть. Певно, почув мій голос. То, може, подумав, що я телефоную в поліцію.
— А ви таки зателефонуйте!
— Зник, — Констанс глибоко зітхнула, переводячи дух. — Приходьте сюди, синку. Не гайтеся.
Вона не поклала слухавки. Просто впустила її долі та й пішла. Я чув, як клацали по плитці її сандалі, неначе хтось там друкував на машинці.
Я теж не поклав слухавки на апарат, а примостив її поряд, немов то була пуповина, що з’єднувала мене із Констанс Реттіґан. Поки зв’язок не роз’єднано, Констанс буде жива. Я все ще чув на тому кінці дроту шум нічного прибою.
— От і ви, як усі інші. Вже йдете, — промовив голос поруч.
Я обернувся.
Енні Оуклі сиділа на ліжку, вгорнута в укривало, схожа на покинуту морську корову.
— Не кладіть слухавки на апарат, — сказав я.
«Поки я не добіжу в кінець пляжу, — додав подумки, — й не врятую людського життя».
— Бо я тупа, — провадила Енні Оуклі. — Ось чому ви йдете від мене. Тупа я.
Мені ледве стало духу пробігти темним берегом до будинку Констанс Реттіґан. Усю дорогу уявлявся якийсь жаский мрець, що суне мені назустріч.
— О Боже! — захекано мовив я сам до себе. — А що, як я справді з ним зіткнуся? — тоді закричав чимдуж: — Е-ге-гей!
І стрімголов кинувся далі в непроглядний морок.
— Як добре, це ви! — озвався хтось.
— Ні, Констанс, — відказав я. — Як добре — це ви.
— Що тут аж такого смішного?
— Оце все, — я поляскав по барвистих подушках навколо себе. — Це ж уже друге ліжко, в якому я сьогодні побував.
— Така радість! — мовила Констанс. — Ви не проти, як я заціджу вам по носі?
— Констанс, у мене ж є Пег. Просто я відчув себе страшенно самотнім. Ви вже кілька днів не озиваєтесь. А Енні запросила мене, щоб я вилив душу, ото й тільки. Я не вмію брехати. У мене все написано на обличчі. Ось погляньте.
Констанс поглянула й засміялася.
— О Боже, свіжоспечений яблучний пиріг! Ну гаразд, гаразд, — вона відкинулась на подушки. — А нагнала я на вас страху оце щойно, еге ж?
— Вам треба було ще раніш, як тільки вибігли, погукати мене.
— Я так зраділа, коли вас побачила, синку. Даруйте, що я вам не телефонувала. Колись я забувала про похорон через кілька годин. Тепер на це потрібно кілька днів.
Вона легенько натисла якусь кнопку. Світло пригасло, і спалахнув промінь шістнадцятиміліметрового проектора. На білій стіні два ковбої заходилися збивати один одного з ніг.
— Як ви можете у такий час дивитися фільми? — дорікнув я.
— Треба ж мені налаштуватись на те, щоб добре врізати у вухо містеру Голякові, якщо він з’явиться й завтра вночі.
— Не жартуйте з цим, — я поглянув крізь скляні двері на безлюдний берег, де тільки білопінні хвилі шуміли серед темряви. — Ви гадаєте, він зателефонував до вас, сказав, що я в Енні, а потім прийшов на берег і став отам?
— Ні. Той голос йому начеб і не пасував. Мабуть, це двоє різних людей. Господи, я не знаю, але мені здається, що отой на березі, оголений, просто якийсь психопат, ексгібіціоніст — так їх називають, еге? А то чом би йому зразу не вдертися в дім і не зґвалтувати старенької, або вбити, або й те, і те? Ні, у дрож мене вганяє другий, той, що говорив по телефону.
Знаю, подумав я, сам чув, як він дихає.
— Отой, як судити з голосу, справжній монстр, — додала Констанс.