Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– На людину можна вплинути по-всілякому, – озвався Саакашвілі. – Можна погрожувати, прохати. Можна по комсомольській чи партійній лінії, можна й по-науковому, а то й до серця промовляти, але як на собаку вплинути?
Капітан щомиті поглядав на годинника,, а Кос переводив очі з циферблата на обличчя Павлова.
– Краще б я на власній спині… Вже треба йти? Сапер кивнув головою і, зваживши в руках невеличкий довгастий предмет, пояснив:
– Механізм заведено на певний час, до півночі недалеко.
– Хай йому чорт! – вилаявся Янек і відчайдушно вигукнув: – Шарику!
Собака лежав не підводячись.
– Шарику!
Пес розплющив одне око, ворухнув лапою і винувато заскавчав.
– Хай йому грець, я не можу на це дивитися! – буркнув Густлік.
Попрямував до танка, а за ним, похнюпившись, пішов Саакашвілі.
Кос присів, затулив обличчя долонями. Ще хвилину було тихо, але пес розплющив очі й побачив: його хазяїн зажурився. Шарик зібрав усі сили й підповз. Глухо застогнав, став на хиткі ноги, лизнув Янекові руку, тихо загарчав.
– Шкода мені тебе, Шарику, – промовив Янек, – знаю, як тобі важко, але мусиш іти. Мусиш. Зроби це для мене.
Показав жестом, допоміг собаці підійти до входу в канал.
Павлов засунув запал у брезентовий мішечок і сказав:
– Там усередині смерть.
Кос обережно взяв пакунок у руки, розгладив брезент, дав собаці, який понюхав і, пізнавши запах свого хазяїна, обережно стиснув зуби на поясах, що перев'язували брезентовий мішечок.
– Уперед, старий! – благально сказав він.
Пес ворухнув хвостом і вирушив у путь. Боліли м'язи, кололо в грудях. Час од часу туманом застилало очі, але Шарик пам'ятав голос хазяїна, знав, що мусить дійти, і дійшов.
Дійшов туди, де в тісному каналі біля електропроводів лежали один на одному брезентові мішки. Пес, ледве дихаючи, простягся на цих пекельних ковбасах. Втрачав свідомість і знову приходив до тями. Вистачило сил доповзти й покласти мішечок із запалом, але забракло їх на повернення.
Тричі смикнули за мотузку. Потім вона напружилась і, натрапивши на опір, знов ослабла.
Знову тричі смикнули. На цей раз Шарик очуняв. Розплющив повіки, підвів морду, спробував звестися на ноги, але в очах потьмяніло, і він упав на землю.
Біля самого носа лежала торба з запалом, яка пахла руками його хазяїна. В ушах собаки лунав його голос, голос, що благав і наказував водночас: «Зроби це для мене! Вперед, старий!» Шарик ще раз напружив м'язи і встав. Машинально взяв у зуби запал і поволі побіг назад.
Розділ XVIII ШТУРМ
Чай не п'ють з ополоника, суп не розливають з казана чайною ложечкою – ополоник і ложечка мають своє призначення. Так само й на війні: зброю слід застосовувати за її призначенням. Кулемети можуть вести ефективний вогонь з відстані тисячу метрів, але все ж найкраще, коли вони стрічають ворога раптовими тергами з шестисот метрів. З такої самої дистанції починають стріляти снайпери, з чотирьохсот метрів б'ють із гвинтівок, з двохсот – з автоматів. Зважаючи на все це, скажіть: хіба розумно стріляти з гармати на сто метрів?
Та все залежить від обставин. Життя багатше, ніж наша уява, тому неможливо в статутах та інструкціях передбачити всі ситуації. Ніде не написано, як повинен діяти танк у затопленім тунелі метро. Ніхто теж не передбачав, як вести артилерійський вогонь з горішніх поверхів будинків.
– Разом… взяли! – командував приглушеним голосом молодий поручик. – Увага, тепер угору… взяли!
Двадцять артилеристів, мов мурашки, обліпили і насилу підняли на плечі ствол гаубиці.
– Ви з лівої, а ви з правої, – вів далі поручик. – Уперед… кроком руш! Раз-два, раз-два!
Незграбна людська сороконіжка рушила з подвір'я до будинку, поповзла вгору по сходах.
– Раз-два, раз-два! – Голос поручика лунав щораз вище.
За всім цим спостерігав командир гаубичної бригади. Повернувся, почувши кроки кількох людей Г гучний голос поряд з собою.
– Громадянине полковник, ударна група жандармського взводу готова до атаки.
– Тихше там! – гукнув артилерист.
– Здрастуй, – привітав його командир полку. – Чому на моїх кричиш?
– Щоб не репетували. Фрици на тому боці вулиці, а каноніри ствол піднімають. їм спокій потрібний.
– Високо?
– Всю батарею на шостий поверх.
– Вдаримо з повітря, з землі і з-під землі.
– Не думав я, що матиму вогневу позицію на горищі.
– А думав, що свої пукалки приведеш під рейхстаг, на одну третину дальності дії гаубиці?
– Звідти його видно, – артилерист показав рукою на шостий поверх, – а правіше монумент перемоги і Бранденбурзькі ворота. Пожежі все освітлюють. Подивитися хочеш?