Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Розкрутили, поганці!
– Зачекайте, пане взводний, – попросив трохи наляканий Томаш.
Перекинув назад важіль, вийняв з кишені гайку і з'єднав зчіпку.
– Зараз закручу!
– Дві хвилини до півночі! – крикнув Павлов із люка танка.
Брязнули рейки, перекинуті важелем.
– Уперед!
– Давай!
– Тільки швидко, бо близько.
Німці помітили рух біля роз'їзду. Двоє чи троє попрямували в цей бік по колії. Ступивши декілька кроків, зупинилися, щось кричали, вимахуючи руками. Один засвітив ліхтарика, проте його світло було заслабке, щоб подолати майже двохсотметрову відстань.
Кос уперся ногами в шпали, штовхав щосили. Єлень натиснув важеля, Черешняк потяг, і дрезина різко зрушила з місця. Стукнули колеса на першому, на другому стиках рейок.
«Рудий» ревнув двигуном і пішов слідом. Командир ззаду стрибнув на танк, пробрався до башти. Хотів сам зарядити, але на місці Черешняка вже стояв Павлов.
– Осколочним! – наказав Янек.
Капітан спритно витяг снаряд із держаків, всунув у ствол і, закриваючи затвора, крикнув:
– Готово!
Приціл скорочував віддаль, і Косові здалося: дрезина вже в'їжджає на станцію. Майнула думка, що Густлік занадто ризикує. Такої думки був і Томаш, який з острахом оглядався через плече.
– Треба тікати! – крикнув, працюючи важелями.
– Ще! – відгукнувся Єлень.
Крізь брязкіт коліс чути було, як німець верещить до товариша:
– Gib mir Leuctkugel! Дай мені ракету!
– Відчалюй! – скомандував Густлік.
Черешняк зіскочив з дрезини. Дарма що поспішав і боявся – все ж устиг схопити кружальце ковбаси.
Єлень ще раз рвонув важеля. Стрибнув тої ж миті, коли по них вистрелили ракетою, яка впала на полотно і, догоряючи, освітила темний тунель. По стінах застрибали химерні тіні. Заграли автоматні черги, що їх німці посилали наосліп вздовж тунелю.
Томаш і зразу за ним Густлік уже домчали до танка, стрибнули на нього. Один за одним зникли в башті й закрили люка. «Рудий» рвонув уперед.
Янек увесь час не відривав очей від прицілу і бачив, як розігнана дрезина, вимахуючи важелями, вкочується на підземну станцію. Кілька солдатів одскочили їй з дороги. Хтось кинув камінь на рейку, щоб зупинити.
З перону на дрезину стрибнув офіцер у плямистій плащ-палатці, вхопився за гальма. Дрезина проїхала ще трохи і стала.
– Стоп! – наказав Янек.
Танк, уповільнюючи ходу, плавно опускав ствола, зупинився. Цей постріл мусить бути влучний. Хрестик у прицілі лягає точно в центр дрезини.
– Вогонь!
Густлік натискує спуск – і майже водночас з відко-том гармати всі перископи й приціли засліплює раптовий блиск. Грім вибуху б'є в броню, мов боксерський кулак – м'яко і сильно.
– Все нормально. Порядок, – чують танкісти приглушений спокійний голос Павлова в навушниках шоломофонів.
Дим і пилюка опадають, у перископах щораз чіткіше видно підземну станцію, завалену брилами бетону, трупами і покинутим військовим спорядженням. На відстані кільканадцяти метрів стіну розвалив вибух. Біля широких сходів, що ведуть нагору, горить і димить купа порожніх ящиків.
Чалапаючи гусеницями, «Рудий» повільно посунув уперед.
– Стільки добра змарновано, а пляшки, напевно, побиті, а там же коньяк…
– Закрий рота, Томеку! – перепинив його Густлік. Навіть у танку чути було, як нагорі вибухають снаряди.
Спочатку поодинокі, а потім групками почали збігати вниз німецькі піхотинці, яких артилерійський вогонь заганяв під землю. Хтось помітив танк, хтось по-німе-цьки репетував:
– Танки! Увага, танки!
– Стій! – подав команду Кос.
Уперед крізь натовп пробивалися винищувачі танків з фаустпатронами, ховаючись за купами розбитого бетону.
– По піхоті прямою наводкою, осколочним…
– Готово! – брязнув затвором Томаш.
– Готово! – доповів Густлік.
– Вогонь! – скомандував Янек.
Майже водночас блиснуло біля вихідного отвору ствола і вибухнув снаряд на сходах. Злетіла вгору брила бетону, спорядження і покалічена зброя.
Один фаустпатрон, ударивши в стіну, прикипів до неї вогненною плямою. Другий влучив попереду в жерстяний фартух, зірвав і відкинув його.
– Вмазали нам?
– Ні, – відповів Саакашвілі, – прикриття полетіло.
Застукотів кулемет, бив короткими чергами у вправних руках Павлова. Гриміла танкова гармата, строчив другий, спряжений з нею, кулемет, з якого стріляв Густлік.
Раз у раз лунало:
– Готово!… Готово!…
– Вогонь!… Вогонь!… – командував Кос.
– Ура-а-а-а-а!
Ударна група Шавелла, перебігши вулицю, опинилася серед зруйнованих будинків. Солдати йшли швидко, автоматними чергами просічуючи темні закутки. Не стрічали опору. Слабо диміли свіжі воронки від снарядів.