Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Ну, то допоможіть біля чистої. Вивантажуйте, а я укладатиму.
Янек заліз у танк, підтяг ящики й мішки на край переднього люка; Саакашвілі забирав їх у нього, ступав кілька кроків і подавав саперові, котрий складав усе в чималу нішу в стіні.
Десь глибоко в тунелі заскреготала ненароком зрушена з місця бляха. Григорій щільніше затулив світло, відступив за гусеницю і з автоматом напоготові пильно вдивлявся вперед. Спершу тихо, мов тінь, з'явився Шарик, потім почувся тупіт.
– Це я, – стиха озвався Томаш і, зупинившись, пошепки доповів: – До роз'їзду нікого, а ліворуч, далі за сто сажнів, німців, наче мурашок. Взводний сказав, що повартує. Можна працювати спокійно.
– Ну, то лови.
Саакашвілі подав йому ящика, і якийсь час усі працювали ритмічно в повній тиші. Потім невеличка перерва, ще два ящики – і Кос, вихилившись у люк, повідомив: – Усе.
Підійшли до капітана, який, присвічуючи собі ліхтариком, рахував ящики, щось шепотів і врешті голосно сказав:
– Порядок! Танк готовий?
Саакашвілі з Томашем мовчки повернулися до танка, але Кос, замість відповісти, промовив:
– У нашому екіпажі таке правило: кожен повинен знати план операції.
Правду кажучи, Янек почував себе ображеним. Адже це він підказав командирові полку думку, щоб атакувати з-під землі, і навіть переконував його в цьому. А потім, коли екіпаж відпочивав, інші опрацювали детальний план, і ніхто його з ним не познайомив.
Павлов напихав у кишені кубики толу, а тоді, випроставшись, пильно глянув на сержанта.
– Ходімо.
Пройшли кілька кроків, і капітан почав вистукувати стіни – на висоті метра від землі бетон одлунював глухо: там усередині була порожнеча. Проміння ліхтарика ковзнуло по шершавій поверхні – побачили шпарину. Колись тут зробили діру, потім залили цементом, але пломба почорніла й спорохнявіла по краях.
– Стукни.
Янек ударив прикладом, потім ще раз, дужче – і кусень потемнілого бетону провалився досередини, відкриваючи овальний отвір. Павлов посвітив туди, потім подав ліхтарика Косові.
– Держи.
Сапер спритно склав толові шашки одна до одної, встромив поміж них капсуль запалу з бікфордовим шнуром. Блиснуло полум'я бензинової запальнички, зробленої з гільзи протитанкової рушниці. Засичав бікфордів шнур, випускаючи вузьку стьожку сивого диму.
– Шарику, до мене! – наказав Кос.
Хотів побігти, але, зробивши два швидкі кроки, уповільнив ходу, бо побачив: капітан не квапиться.
– П'ятнадцять секунд – це дуже багато часу, – сказав сапер, а коли дісталися до танка й стали під захистом броні, додав голосніше: – Не висовуватися!
Ще мить – і всіх засліпив блиск, сипонуло рясним градом бетонних осколків.
– Ходімо.
Капітан провів танкістів до діри в стіні, яка ще пахла толом і курилася пилюкою.
– Ваш командир нагадав, що я докладно не познайомив вас із планом операції, – сказав він спокійно і, наче вчитель біля дошки, заходився пояснювати: – Паралельно до тунелю лежить канал, через який прокладено електрокабелі. Ним можна пройти й пронести вибухівку. Сильний вибух на тому місці станції і водночас атака танка з цього боку повинні викурити німців. Ясно?
– Ясно, – відповів Саакашвілі, задумливо усміхаючись, бо на якусь мить видалося йому, що вони знов усі разом, увесь давній екіпаж.
Черешник теж кивнув головою і відразу запитав:
– Хто носитиме вибухівку?
– Я. Це робота сапера, – всміхнувся Павлов.
– А коли… – почав Кос.
– Що б там не було, піхота піде в атаку опівночі, отже й ми мусимо. Що ще?
Янек глянув у обличчя своїх підлеглих, хвильку вагався, але ні про що більше не запитав.
– Перевірю танк, – сказав, оддаючи честь.
За ним рушив Саакашвілі, а за два кроки позаду – Томаш.
Капітан, залишившись один, почав працювати спокійно та швидко, без єдиного зайвого руху. До вузького брезентового мішка з довгими ремінцями поклав вибухівку. Петлю на кінці тонкої линви прив'язав собі ззаду до пояса; другий кінець линви був прикріплений до ремінців мішка.
Потім спритно просковзнув крізь діру з линвою, прив'язаною до пояса, і поповз, тягнучи за собою мішок. Канал був прямокутний, височенький, але вузький, і просування вимагало неабиякої фізичної сили та спритності. Заважали кабелі, підвішені на гаках, убитих у стіну.
Саакашвілі від танка бачив сапера, що зникав у бетонній стіні, і йому кортіло глянути зблизька, як він там дає собі раду.
– Посвіти! – гукнув Янек з машини, відкриваючи гарматний затвор і нахиляючи голову.
Ліхтарик у руці Григорія ворухнувся, і спіраль нарізів усередині ствола злегка завирувала. На стінах – ані сліду бруду. Кос брязнув затвором і сказав: