Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Так воно й було, панночко, – пояснював Юзек. – Тільки-но блиснуло, дядько сказав: – «Рудий».
Вогник зопалу поцілувала молодого Шавелла в щоку і гукнула:
– Дійшли наші, дійшли!
В Юзека від щастя запаморочилася голова, він почервонів. Квітів, певна річ, близько не було, тож відчепив од пояса гранату.
– Візьміть, Марусю, – подав дівчині. – Це найгарніша з усіх, які я маю.
Вогник зважила гранату в руці й приязно осміхнулася.
Коли артилеристи гаубичної бригади виносили на шостий поверх розібрані гармати, Янек Кос переживав найтяжчі хвилини в житті. Мотузка, прив'язана до Шарикового нашийника, все ще не піддавалася, значить, сталося щось непередбачене. Собака міг заплутатися або знепритомніти, або ж механізм діяв, і ніщо вже не могло запобігти вибухові – він мав настати так само неминуче, як ніч після дня або день після ночі.
Ковтаючи сльози, хлопець промовив до Павлова;
– Це відразу. Хоч не мучитиметься.
І саме тоді, коли вже втратив надію, відчув – мотузка попустила. Спробував намотувати. Пішла рівно й швидко.
– Молодчага, Шарик! – сказав капітан.
– Ослаб. Мусив відпочити, – говорив Кос, складаючи мотузку. – Хлопці! – закричав радісно. – Скочте хтось уперед, покличте Томаша. Зараз вирушаємо.
Перший вистрибнув і побіг Саакашвілі.
– Кілограмів сто добрячого толу залишилося, – бурчав капітан, прикидаючись незадоволеним.
– Головне, що там рвоне. За скільки?
– Хвилин за вісім.
У каналі зашелестіло, з темного отвору вистрибнув Шарик. Втримався на ногах і, гордий, що виконав завдання, помахав хвостом, оддаючи своєму хазяїнові сумку з запалом.
– Хай йому грець, – сказав Янек і мимоволі відсмикнув руку.
– Забери в нього! – наказав капітан. Насвистуючи крізь зуби свою пісеньку, взяв у Коса мішечок, підійшов до краю затопленого тунелю і закинув його у воду якнайдалі.
– Забираємось звідсіля, – сказав до Коса, – вся робота пішла марно.
Янек на руках доніс собаку до танка і подав його Густлікові крізь люк.
– Багато зробив! – виправдував Шарика. – Тільки в кінці помилився.
– Кожен може помилитися, – відповів Павлов, – але вибуху не буде.
Задихавшись, підбіг Саакашвілі.
– Томаш іде? – запитав Кос.
– Іде.
– Чим?
– Не знаю, як по-польськи…
Постукуючи по стиках рейок, під'їхала дрезина. Томаш загальмував перед самим танком і, щасливо всміхаючись, показав гору продовольчих запасів.
– Перевернемо? – запитав Густлік і нахилився, щоб ухопити за борт.
– Звичайно, – кивнув Густлік. – Дорогу загороджує. Черешняк, гадаючи, що друзі з'їхали з глузду, стрибнув уперед, розставивши широко руки.
– Почекайте! – крикнув Кос і звернувся до капітана, показуючи на невикористаний тол під стіною. – Від снаряда вибухне.
– Звичайно, – підтвердив Павлов, ще раз глянувши на годинника. – Завантажуйте.
Ящики блискавично мандрували з рук у руки. Черешник стояв між Густліком та Григорієм і, щоразу повертаючись уліво або вправо, намагався пояснити то одному, то другому:
– Ковбаса… зі складу… хліб і масло… а на пляшках які наклейки… певно, для високих чинів… або для Гітлера…
Павлов укладав ящики тісно один до одного, підривні капсулі висипав з коробки всередину, між тол. Зв'язав усе мотузкою. Кос допомагав йому.
– Розганяй, Густліку, а за стрілкою стрибай… Томаш допоможе.
Єлень і Черешняк вилізли на дрезину. Сілезець плюнув у жменю і почав командувати:
– На себе – від себе, на себе – від себе! Дрезина зрушила з місця, швидко набираючи розгін. Решта членів екіпажу стрибнули до танка. Загудів, розігріваючись, двигун, ще мить – і машина помчала вперед.
Не встигли далеко від'їхати, як позаду вода вдарила фонтаном у склепіння і помчала за ними широкою хвилею. Пролунав вибух, здуваючи з бетону пилюку.
Янек прикипів до гарматного прицілу, поволі опустив ствол трохи нижче.
– Механіку, вимкни світло, – скомандував. Прожектор згас. Дрезина попереду була схожа на чорну коробку; над нею ритмічно нахилялися і випрямлялися фігури Густліка й Томаша, які ставали дедалі чіткішими на тлі світла, що йшло від станції. Але замість повернути на стрілці, дрезина проминула її. Томаш і Єлень розгубилися, замахали руками.
– Повільніше!… Стій!…
Кос вистрибнув на броню, з броні плигнув на землю і підбіг до роз'їзду. Дрезина під'їжджала заднім ходом.
– Хай йому біс, погано переведено стрілку! – вилаявся Густлік.
Зіскочив і перекинув важеля, проте рейки й не здригнулися.