Чотири танкісти і пес – 3
- Автор: Пшимановский Януш
- Серия: Чотири танкісти і пес #3
- Язык: украинский
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Чотири танкісти і пес – 3». Краткое содержание книги:
Автор показує, як зароджувалися та зміцнювалися співдружність і братерство польських і радянських воїнів, що пліч-о-пліч боролися з гітлерівськими загарбниками.
– Усе гаразд. Можемо, починати хоч зараз.
– Ще є час, – Саакашвілі глянув на годинника, що світився на дошці приладів. – Попустимо з Томашем гусениці, бо на цих шпалах…
– Гаразд. Я зараз повернуся.
Янек побіг до отвору в стіні. Дивився, як рівномірно, не кваплячись, просувається вперед сапер, присвічуючи ліхтариком. Кос чекав хвилину, заглядав досередини, аж раптом світло застигло на місці.
– Що могло статися? Може, засідка?
Ні, засідки не було, просто Павлов дістався до місця, в якому ззовні крізь просвердлену в бетоні діру проходив товстий кабель у металевій оболонці. Підвішений посередині каналу, він звузив прохід так, що людина не могла прослизнути далі.
Насвистуючи крізь зуби пісеньку про Дніпро, сапер на хвилину зупинився. Потім, мов акробат, почав міняти положення тіла, щоб повертатися назад.
Тим часом до Коса, який стояв біля діри, тихцем підійшов Густлік.
– Німці сюди йдуть? – занепокоєно спитав Янек.
– Ні, – пошепки відповів сілезець, – але за стіною щось шарудить і свистить.
Захоплений спостереженнями, Кос машинально сказав:
– Поручик.
– Хто? – запитав Густлік, витріщивши очі та витираючи піт з лоба.
– Павлов… Пробач, – Кос поклав йому руку на плече. – Схожий цей сапер і, можливо, не тільки обличчям…
Почули шелест і важке дихання втомленої людини. За хвилину виповз капітан. Не кажучи ні слова, сперся спиною на бетонну стіну й сів, знесилений.
– Першу порцію закладено? – спитав Кос. Офіцер мовчки потяг за линву, і з діри висунувся довгастий брезентовий мішок з вибухівкою.
– Не можна пролізти, – догадався Густлік. Павлов кивнув головою, витер рукавом обличчя.
– Екіпаж! – покликав Янек.
Обидва негайно підбігли, і Саакашвілі доповів:
– Підводний корабель «Рудий» готовий до наземних дій.
– Підземних, – похмуро спростував Густлік.
– Станеш на варті, – наказав Кос Черешникові. – Ось тут…
– Знаю. Біля стрілки, де оті ями у два боки розходяться, де я із взводним ходив.
Черешняк узяв два запасні магазини в грузина, засунув їх за халяву, де стриміло вже по одному, і пішов у темряву.
Трохи жалкував, що лишився на варті саме в цей момент, але, ясна річ, хтось же повинен прикривати. Може, навіть і добре, що це випало йому, бо з обличчя сержанта Коса зрозумів: щось не гаразд. Щось не виходить, будуть радитись, і він мало чим зможе допомогти їм. У полі – інша річ, а тут, у цих велетенських погребах, що їх люди, мов кроти, вирили під землею, почував себе непевно. Подумати тільки – над головою стоять будинки, і все це може завалитися…
Незабаром Черешняк занудьгував. Позіхаючи рахував ґудзики на мундирі й овальні отвори на кожухові автоматного ствола. Заходився навіть копирсатися біля рейок і врешті, витягши з кишені французького ключа, відкрутив чималу гайку, зважив у руці й сховав – здавалося, що саме підійде до воза.
Ось-ось війна закінчиться, і можна буде повернутися до праці. Батько правильно вирішив, що коли вже воювати, то краще з розумними й добрими людьми, як, наприклад, сержант Кос, Густлік та Григорій. Таким і свого не жаль оддати. А ще краще, якби серед воєнних трофеїв найти річ гарну, але непотрібну в господарстві… Приємно прислужитися своєму екіпажеві, і варто в такім ділі так зробити, а може, навіть головою заризикувати…
Перед ним був роз'їзд і два тунелі. В одному, що завертав уліво, вдалині виднілося тьмяне світло, часом вихоплювався силует людини, яка ходила по рейках. Долинав гомін, схожий на шум розбудженого вулика. Інколи згори чулися приглушені вибухи і навіть кулеметна стрілянина.
В тунелі просто перед ним було темно, аж раптом блиснуло світло, загойдався в чиїйсь руці ліхтарик. Черешняк миттю припав до землі і застиг з автоматом напоготові.
Світло наближалося; потім затупотіли чоботи. Ще хвилина, і хлопець побачив шістьох німців, зігнутих під важкими рюкзаками. Попереду крокував унтер-офіцер. Дійшовши до роз'їзду, вони повернули вбік. При тьмяному світлі ліхтарика Томаш побачив, що під пахвами несуть буханки хліба, в одного з розірваного рюкзака виглядала ковбаса й консервні бляшанки. Крізь сморід мастил і металу запахло навіть чимось копченим – рибою чи м'ясом.
Коли постачальники відійшли далі, Черешняк підвівся. Радів, бо не довелося стріляти в людей, які несуть їжу. А втім, це, мабуть, на краще, адже ж нам належить дбати про те, щоб ворог не знав, що ми сюди пробралися. Якусь мить ще стояв на місці, але не давала спокою думка, звідки оті взяли стільки добра. Дедалі частіше ковтав слину, борлак ходив йому то вниз, то вгору.
Вийняв з кишені загорнений в хустину сухар, вкусив і поволі жував. Проте за кілька секунд сховав хліб і котячою, м'якою ходою подався в глиб правого тунелю.