Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
Статуя Церери з тієї ж причини — завжди з маком у руці.
З ним же зображувалась і богиня нічного неба — Персефона, як така, що всій землі навіювала сон.
Звичайно, у цих випадках, за винятком хіба що Церери, мак — символ сну, а іноді — смерті...
Хто перший помітив снодійну властивість маку і почав добувати сік цієї рослини — достоту невідомо. Виготовлення з маку снодійного побутувало вже серед давніх єгиптян, вони користувались ним як ліками і з цією метою вирощували поблизу Фів той самий різновид маку (Papaver somniferum), що й ми зараз. Давні греки ознайомилися з його основною властивістю за 416 років до народження Христа. Давні римляни користувались маковим зіллям досить широко. Відомо також — у давнину сік, котрий добували з маку, поділявся на два різновиди: опій (opos — по-грецьки сік), той, що одержували із недозрілих голсвок маку з допомогою надрізів, і одержуваний із усіх інших частин рослини — меконіум.
А втім, помітити снодійні властивості маку було не важко, оскільки всім відомо, який сильний дурманний запах поширює ця рослина довкола себе, навіть від цього можна заснути. А тому в Німеччині виникло повір'я: той, хто засне серед макового поля,— захворіє на сонну хворобу.
Відгомін його знаходимо у прекрасній поезії відомого німецького поета Уланда:
«Zur Warnung hort’ ich sagen,
Dass der im Mohne schlef,
Hinunter war getragen Im Traume schwer und tief.
Dem Wachen sglbst geblieben Sei irren Wahnes Spur.
Die Nahen und die Lieben Halt er fur Scheinen nur».
(Мене застерігали: того, хто заснув серед макового поля, приносили додому, заглибленого у важкий сон. І що, прокинувшись, він мав ознаки легкого божевілля: близьких та рідних сприймав за привидів).
Інший німецький поет, Б. Сигізмунд, так описує запах квітучого маку:
«Suss ist des Veilchens Hauch, herrlich der Rose Duft,
Heiss, wie der wurcige Wein, lodert der Nelke Arom,
Doch, gleich Lethe's Flut, die des Lebens Erinnerungen tlget,
Streust du betaubenden Duft aus».
(Солодкі пахощі фіалки, чудесний запах троянди, гарячий, мов ароматне вино, дух гвоздики, ти ж поширюєш дурманний запах, подібний до вод ріки Лети, котрий знищує спогади збутого життя).
Що стосується способу добування опію у давнину, то він такий самий, що й тепер.
Брали невизрілі голівки маку й робили на них гострим ножиком напівкруглі надрізи навскіс. З надрізів витікав сік (молоко) й на осонні загусав — це був опій.
Для куріння давні греки й римляни опій не застосовували (можливо, не знали цього способу), вживався він лише як болезаспокійливий та снодійний засіб, причому нерідко бувало й так, що від надмірної дози хворий помирав. А Пліній повідомляє, що у давньому Римі траплялися навіть випадки добровільного самоотруєння.
Та особливо широко користувалися опієм як ліками за середньовіччя.
У цей час Карл Великий у своїх капітуляріях видає розпорядження, аби мак вирощували у кожному селянському саду й щоб при виплаті податків від кожного двору вносили по четверику маку. Внаслідок цього випадки отруєння почастішали настільки, що відомий лікар середньовіччя Табернемонтанус вважав за необхідне написати книгу, її назва «Magsamensaft» (давні германці називали мак за його благодійний вплив на шлунок Magenkraut, а його насіння — шлунковим насінням — Magsamen), отже, назва книги перекладається: сік макового насіння. У ній автор застерігає від надмірного вживання цього наркотичного засобу, радить застосовувати його лиш у виключних випадках й докоряє європейським лікарям тим, що, захоплюючись швидкодіючими цілющими властивостями опію, вони не думають про страшні наслідки, котрі загрожують їхнім пацієнтам.
Опій застосовують у медицині й тепер, але вже у вигляді одержаного з нього хімічного алкалоїду — морфію, відкритого в 1804 році ганноверським аптекарем Сертюрнером.
Морфій вводять під шкіру, що заспокоює найстрашніші болі. Та надмірне застосування цього засобу призводить, як відомо, до не менш жахливого наслідку, ніж зловживання опієм. Хворі, які надто захоплюються його благотворною болезаспокійливою дією, починають так часто звертатися до морфію, що врешті-решт уже не в змозі обійтися без нього, і очікують введення цих ліків, як гіркі п'яниці горілки. Таких людей називають морфіністами.
Наслідок такого захоплення сумний. Не кажучи вже про сіро-зелений колір обличчя, котрим вирізняються ці люди, їхнє тіло вкривається страшними наривами, розумові здібності поволі слабшають, і хворі помирають напівідіотами.
А втім, цілющі властивості цього засобу при багатьох страшних хворобах людства настільки чудодійні, настільки благотворні, що неможливо не приєднатися до думки поета Сигізмунда, котрий захоп: лено оспівав мак, називаючи його божественим цілителем і заспокоювачем усіх страждальців, хворих душею й тілом.