Таємниця гірського озера

У селі Сето в цей час не бачили, дома його теж не було. Де хлопчик пропадав — ніхто не знав. Тільки пастухи часом зустрічали його в горах. Що він там робив? Лазив по скелястих стрімчаках. А що його туди тягло — про це він нікому не говорив.

Слова, сказані Камо, були суворі, але справедливі, Проте вони не витверезили Сето, а, навпаки, викликали в його малому серці велике почуття помсти. Його взаємини з колективом настільки розладнались, що навіть оті слова подяки, які йому висловили вчитель і товариші за вдалу знахідку плити з клинописом, не дали його розбурханому почуттю жодного задоволення.

Учнів поведінка Сето обурювала, та, як не дивно, дід Асатур з ними не погоджувався:

— А ідо ви думали? Що у нього немає почуття честі?.. Хіба це жарт— образити людину, та ще й при всіх! Пригадую, на весіллі в сина покійного кума Мукела хтось мисливця Каро назвав, насміхаючись, «брехуном-мисливцем». Кулею в серце було для нього це слово. Вихопив кинджал і, як тигр, кинувся на свого кривдника: «Як він смів мене, та при дівчатах, таким словом назвати!..» Ледве ми забрали в нього кинджал. Ото ж то! В кожної людини честь є, самолюбство. Правда очі коле — це вірно. Та ти краще людину десь на самоті присором, навіть побий, а на людях не виговорюй… Ми, горці, не можемо терпіти образливих слів.

— Дідусю, що ти говориш! — сердився Камо. — Люди дикі вчинки чинили, а тобі це подобається?

— Нехай дикі, та молодецькі! — наполягав на своєму впертий Асатур.

Його ніхто не підтримав. Всі засуджували вчинок Сето. Взаємини між Сето і його товаришами по школі дедалі ставали гірші. їх уже розділяла глибока безодня.

Тепер Сето стояв у роздумі. Дружнє ставлення нещодавніх «ворогів» обеззброїло хлопця.

— Іди, Сето, до нас, у нас зараз стільки різних справ!.. Таких справ — світ здивуємо!.. Всі будуть задоволені тобою, навіть Асмік, яку ти так часто змушуєш плакати, — лагідно сказав Армен.

Асмік доброзичливо всміхнулась.

— Жаль тебе, Сето, ти хлопець гарний, хоробрий… — продовжував Армен.

— Так, — ствердила Асмік, — хоробрість Сето мені дуже подобається: він так спритно лазить по скелях!

Слова дівчини, напевно, зачепили Сето за живе.

— А для чого вам по скелях лазити? — спитав він уже миролюбним тоном.

— Всі знають, що ми знайшли старовинний канал, тепер шукаємо воду. Адже ми юні натуралісти. Ми мусимо піднятися на Чорні скелі, як нещодавно підіймались на Чанчакар, на пасіку диких бджіл, — пояснив Армен. — Ми повинні розкрити таємницю озера Гіллі, таємницю «воріт пекла», дізнатися, хто там стогне.

— У таких справах тебе, Сето, ніхто не замінить, — додав Камо. — Давай же не будемо ворогувати! — І він простяг Сето руку.

Вогник, прихований у глибині серця Сето, раптом розгорівся, яскраво запалав, і його промені пробились назовні, тепло освітивши лице хлопця. Він одразу відчув себе іншим і, потиснувши руку Камо, кинув йому до ніг свій лук і стріли:

— Ось, беріть, більше не воюватиму, — сказав він з почуттям.