Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
1940
* * *
І знову рани і наруга у пісні, сповненій жалю...
Вона не любить, любить друга, а я другої не люблю.
Забрала ця у мене спокій, а я у тої — в льоті літ.
Огнем горять другої щоки, а у цієї — наче лід.
1940
•к * іе
Якби я знав, що сонце встало, що любиш ти! Якби я міг!
Чужа душа, давно сказали, повита тьмою для усіх.
Болить усім, травині й звірю, й мені болить. Завжди я сам. Твоїм очам я вже не вірю, не вірю я твоїм сльозам.
Мов книга ти, моє кохання, але на книзі цій печать.
Я до останнього зітхання її не зможу прочитать.
1940
Ти, як сонце, що встало з тумана, як зоря в голубому гаю.
Як тобі розповісти, кохана, про любов неповторну мою.
Наші дні то страшні, то красиві, ця любов і блаженство, й ярмо. Ми мчимо друг од друга у гніві, друг до друга в коханні мчимо.
1 тому нерозривне єднання наших душ, як землі й сонця лет. Як подібні закони кохання на закони у русі планет.
[1939]
Дощ одшумів... І знову все ясніє у співі птиць, і зелень запашна в твоїх очах одсвічує, Маріє, немов на тебе молиться вона,
а з нею — й я, квітки й рожеві води, вершини гір, поля й морів прибій... Ти — мрія мрій. У дзеркалі природи, як і в мені, відбився образ твій.
[1940]
За вікном зима, за вікном огні.
І тебе нема, — й сумно так мені.
Що ти? З ким ти? Де? Ніжний квіте мій!
За вікном гуде тільки вітер злий...
1936
* 49 *
І сонце, і місяць, і зорі, що є і що буде колись, в очей океанному зорі з любов’ю моєю злились.
Погаснуть, обсипляться роки, мов квітів чудесних блакить... Та очі, лазурні й широкі, в піснях моїх будуть світить.
Ти житимеш вічно зі мною, не вкриє нас пил забуття.
І в пісні я йтиму з тобою, як зараз іду, за життя.
[1940
знов гріє душу, пестить і леліє, і кров шумить морями рож і трав... Невже це сонце — ти, моя Маріє, що айстрою колись я називав?!
Твій аромат, я думав, не для мене й твоє тепло... Чого ж це застить зір якийсь туман?.. Життя моє шалене, неси мене в свій огненний простір,
неси мене, як човен — мрійне море, коли гроза пройшла і тишина лягла крилом на синє й неозоре, коли вгорі й внизу немає дна.
І тільки чайка в небі поринає, як човен мій, о даль моя, о час! Заснуло все, любов моя безкрая, і спить журба, що розлучала нас.
1940
* * *
Я хочу, мов лагідний вітер, до грудей припасти твоїх і місяцем тихим зоріти в криниці очей дорогих...
Пахучі схиляючи віти, залиті цвітінням рясним, хотів би я садом шуміти над сном безтурботним твоїм.
Як неба розкрилені шати, казки навівать голубі, і сонцем хотів би я стати, щоб вічно світити тобі.
[1940]
Люблю я море в шумний час прибою, коли воно за валом вал жене.
Але ще дужче, в чарах супокою, люблю я море мрійне і ясне.
Люблю тебе, коли ти балаклива, як не любив я так іще раніш.
Але ще дужче, мавко пустотлива, люблю тебе тоді, як ти мовчиш...
1940
Чи знову я тебе побачу, чи обніму тебе я знов?
Ту, що любов мою гарячу зміняла на чужу любов.
В душі ні болю, ні докорів. Таке пусте усе кругом.
І тільки шелест осокорів немов ридає за вікном.
Пішла, погаснула, мов зірка, в душі моїй настала ніч.
Чого ж ти плакала так гірко, коли ішла від мене пріч?
1940
Цигарки дим поволі тане і пропадає синім сном.
І так далеко і туманно гуркоче місто за вікном.
Ти не прийшла сьогодні знову, хоч день давно уже зайшов.
1 тане димом цигарковим, уся в сльозах, моя любов.
Вагони рушили. Мов плівка, все затуманіло кругом... Погасла золота голівка, як сонця промінь за вікном...
На опустілому пероні стою зажурений, один.
І кров’ю стукає у скроні прощальний рейок передзвін...
І тільки серце в далях тоне, все наздогін крилами б’є і загляда крізь скло віконне в лице заплакане твоє...
1940
НЕБО ГАСНЕ
Небо гасне, блідне, вітер і цвіти, вечір, даль західна: ти.
Блідий місяць, трави, пісня солов’я, хвилі шум ласкавий: я.
Хмари над землею, дальні зорі з тьми, шепіт і алеї: ми
[1939]
Я ЖДУ ТЕБЕ
Я жду тебе, я кличу, літо!
Тобі пісень моїх слова.
Люблю, коли в вікно розкрите шумлять безжурно дерева.
Люблю, коли нічна знемога у жили ллється, мов вино, і з неба місяць круторогий туманно дивиться в вікно.
Я так люблю той час без краю і землю теплу й молоду, коли над квіткою зітхає липневий вітер у саду.
Але далеко ще до літа, що од цвіло уже давно.
Лиш вітер стукає сердито в моє зачинене вікно.
49
* *
Пройшла зима. 1 сонце, що світило так холодно на мене з вишини, що часто так суворо туманіло, заковуючи серце в журні сни,