Вибрані твори в двох томах. Том 1
- Автор: Сюсюра Володимир
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Вибрані твори в двох томах. Том 1». Краткое содержание книги:
Отак іти та йти, не думати, не знати, по травах і квітках, у щебеті зорі, все цілувать тебе й пісень розкішні шати над нами в тих садах розкинути вгорі.
Лиш ти не погасай, мій променю єдиний, бо прийде тьма в сади, і облетять квітки, замовкнуть солов’ї, погаснуть рос перлини, і вкриє горя лід озера і ставки.
І загуде зима холодними крилами у мрій моїх садах, оголених, пустих, печальних, як і я, завіяних снігами, там де сіяв твій зір і де звучав твій сміх.
Світи ж, не погасай, голуб і грій ці квіти, що я зростив в піснях, для тебе, друже мій! Бо ці сади — твої, в них буде вічно літо, коли в них будеш ти, голуб їх і жалій.
28. УІІ.40
Я вигадав тебе. А може, ні? Не знаю.
Не любиш ти мене. Та і за що любить? Холодної душі осінні небокраї в твоїх сумних очах, і тане листя мідь
у траурі зіниць, що не мені сіяють, у мріях, що летять крізь них, повз мене, в даль...
Не любиш ти мене. У мареві одчаю горить моя душа, і за минулим жаль
на частки серце рве, розбризкуючи густо на цім папері кров загублених надій.
Ламаю пальці я з тонким нервовим хрустом, ходжу з кутка в куток у тиші голубій.
А місяць у вікно холодне ллє проміння... Він, як душа твоя, і лине, лине мла.
Для мене — айстра ти і сонечко осіннє, без запаху краса і сяйво без тепла.
1940
Ми малими вужів убивали, щоб їх смертю гріхи замолить.
Бо як слід їх, нещасних, не знали, не могли од гадюк одрізнить.
Я на очі, на сині й чудові, проміняв твого зору блакить, бо не міг нелюбов од любові, як гадюк од вужа, одрізнить.
1. VIII. 40
МЕТЕЛИК
Ой, летить метелик на огонь із тьми... Як подібні часто та на нього ми.
Летимо в шуканні щастя верховіть, щоб в огні кохання серце спопелить.
1. VII1.40
Дощ на вишню сльози ронить, долу вітер бідну клонить.
Вдарить зверху, вдарить збоку, як сирітку одиноку.
Тьмою дні її повиті.
Так і я одна на світі.
Нема тата, нема дому, не потрібна я нікому.
1. VIII. 40
Туман пливе долиною, побудь, серце, ізо мною.
Туман пливе низько-низько, пригорнись до серця близько.
Ой, пливе туман у ярі, а ми будьмо, серце, в парі.
IVІ І 1.40
Смутний ранок, віти хорі. Сном здається все кругом... Дощ надворі, дощ надворі, мокне пісня під вікном.
Під удари вітру злісні, що летить над морем нив, відчинив вікно я пісні, серце пісні відчинив.
Розпустила пісня крила, мов негода й не була, у вікно вона влетіла і у серці розцвіла.
2. VIII. 40
Скоро осінь. Повний горя попливе туман.
Привезе нам дощ із моря хмарний караван.
А за ними стане сніжно, сніжно тут і там.
Буде радісно і ніжно від любові нам.
Буде солодко до муки, щастя голубе, під ридання завірюхи цілувать тебе.
2. VIІ 1.40
Ой, не жовкни листя, не пливіть тумани, не стелись так низько огнищ рідний дим... Не замовкне пісня, серце не зів’яне, старості не треба вічно молодим.
Простягни, кохана, ти мені долоні, припади до серця небом голубим, — і не вкриє час нам тихим снігом скроні, старості не треба вічно молодим.
2. VIII. 40
Хай вікно від дощу і сумне, і рябе, й посилає нам вітер загрози, — я у фарби пісень одягаю тебе, їх не змиють ні краплі, ні сльози.
Хай прилине зима і розвісить свій пух на холодних і голих деревах, — я любов’ю тебе обігрію, мій друг, моє горе і радість вишнева!
А як прийде та смерть, і під музики шум нас засиплють землею глухою, між веселих людей, повні щастя і дум, будем жити ми в пісні з тобою.
2. VIII. 40
Хвиля лелію леліє, мов промовляє: “Рости”. Шелести, озеро, мрії, лютики, сонце і ти.
Серцеві тісно від крові, в ньому любові маї.
Рву я тюльпани лілові і поцілунки твої.
Люба, не знизуй повіки, — щастя під ними сія, й ніби відбиті навіки лютики, сонце і я.
1940
ПІСЛЯ ДОЩУ
Ти знову плакала. І дощ шумів сердито. Але одлинув він, і свіжо стало скрізь. Після дощу гостріше пахнуть квіти, — люблю тебе ще дужче після сліз.
І настає така блаженна тиша, зливаються і небо, і поля.
Ти після сліз стаєш іще рідніша, як од дощу розкішніша земля.
1940
Ти не хмур, кохана, брови і не лий у спів жалю.
Я за зміни ці раптові ще палкіш тебе люблю.
1940
* * *
Ще сонце не зайшло, а місяць над рікою, примарний і тонкий, прорізав вишину. Ще радість не пройшла, а вже журба
зі мною,
холодна і терпка. Мені немає сну.
І в цих тонах журби, подібної до моря, як сонце, потопа любов моя ясна, щоб завтра знов зійти. Багато барв у горя, немає ліку їм, а в радості — одна.