Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

У кожному з восьми судів передбачалося по 12 посадових осіб: генерал-адвокат, четверо генерал-суддів виключно з кримінальних справ і семеро генерал-суддів як із кримінальних, так і з цивільних справ. Лише 8 «хороших» судів і, відповідно, 96 професійних суддів на всю імперію — це цілком реальна оцінка вченим кадрового потенціалу тогочасного суспільства[384].

У «Поданні» висловлені ідеї про запровадження суду присяжних, розгляд цивільних справ по справедливості за відсутності формального припису закону, механізм гласного оприлюднення судових рішень, професійного навчання суддів на юридичному факультеті університету з подальшим стажуванням, довічне призначення суддів тощо[385]. Як прихильник еволюційного розвитку С. Ю. Десницький лише в далеких планах передбачав заснування в Росії мережі юридичних навчальних закладів, створення повноцінної судової системи та системи законодавства за прикладом цивілізованих країн світу. Правник полемізує щодо легітимності смертної кари. Не будучи її різким противником, він загалом виступав за диференціацію покарань відповідно до станової належності особи: «палицею скотину, а офіцера шпагою б’ють… шляхетних можна штрафувати, на заслання засилати, смертю страчувати, тільки не шельмувати»[386].

З огляду на свій приватний статус С. Ю. Десницький не міг ініціювати розгляд свого проекту в комісії, але вчений став одним з незамінних соратників Катерини II на законотворчому терені. Безрезультатність роботи кодифікаційної комісії спонукала правительку переосмислити свої підходи до реформ у державі. Гучні засідання й обговорення вже не цікавили монархиню, яка відтепер надавала перевагу тиші свого робочого кабінету. П. М. Мілюков назвав це другим періодом її «легісломанії»: «провісників нових ідей, теоретиків “спільного блага”, добродійників людства перемінюють на її робочому столі важковагові історико-юридичні дослідження зі спеціальних питань»[387]. Замість прогресивного Монтеск’є Катерина II бере собі в моральні авторитети англійського юриста-консерватора У. Блекстона і його «Коментарі до англійських законів» (імператриця користувалася французьким перекладом трактату)[388]. Згодом С. Ю. Десницький за велінням імператриці переклав для неї цю розлогу працю[389] й загалом, у процесі законодавчої роботи Катерини II, виступав експертом у сфері англійського права. Окрім цього, увагу законодавиці привертає право прибалтійських губерній (остзейське право). Тамтешня станова організація, зодягнена у шведсько-німецькі юридичні форми, давала змогу місцевому лицарству бути справдешніми господарями краю.