Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наукова думка
- ISBN: 978-966-00-1458-9
- Жанр: История
Электронная книга - «Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку». Краткое содержание книги:
Аналіз історико-правової реальності тісно пов’язується з еволюцією теоретичних і суспільно-політичних поглядів на призначення правосуддя та судової влади.
Звертається особлива увага на історичний досвід, який доцільно врахувати у процесі сучасної судової реформи в Україні.
Монографія розрахована на широке коло науковців, викладачів, аспірантів, студентів, юристів-практиків, усіх, хто цікавиться проблемами судової влади.
Простежуються також династичні зв’язки, не конче пов’язані з суддівством усіх членів родини, зокрема згадуваний уже Павло Скорупа був онуком дуже впливового Дем’яна Скорупи, послідовно лавника, райці і бурмістра Стародубського магістрату (1701–1714 рр.), до якого дуже прихильно ставився гетьман Іван Скоропадський[341].
Шлюбні пов’язання в правничому середовищі — окрема широка тема. Тут, як показовий приклад, можна згадати активного члена кодифікаційної комісії 1728–1743 рр., ічнянського сотника Григорія Стороженка, правнука Богдана Хмельницького, родовід якого пов’язує його самого та його синів через шлюби з Томарами, Лизогубами, Горленками, Лисенками, Ханенками, Борознами[342]. Або Миколу Ханенка, який оженився на дочці Петра Корецького Уляні й у такий спосіб поріднився з найзаможнішими родами Стародубщини: Шираями, Миклашевськими, Скорупами, Гамаліями, Корецькими.
Говорячи про приятельські стосунки, не можна оминути групи учасників кодифікаційної комісії, декотрих з яких пов’язувала дружба ще зі шкільної лави, як згадуваних уже Я. Огроновича (батько якого, між іншим, приятелював з Г. Грабянкою, козацьким літописцем і в 1717–1723 рр. гадяцьким полковим суддею), В. Лисаневича і В. Стефановича. У цьому колі спілкування — високоосвічені й досвідчені адміністратори й правники, що належали до середнього і вищого прошарків української старшини. Багато з них, однолітки і старші люди, приятелювали, обмінювалися книжками і спілкувалися між собою на професійні, історичні, інші теми. Деякі з них, такі як Микола Ханенко і Степан Лукомський, відомі своїми літературними талантами. Крім уже згаданих, до цього приятельського кола належали Федір Чуйкевич, Петро Валькевич, Василь Кочубей, Яків Лизогуб, Василь Савицький та інші. Микола Ханенко неодноразово згадує у своєму щоденнику про участь Федора Чуйкевича у неформальних обговореннях тексту «Прав, за якими судиться малоросійський народ» і, напевно, дискусіях на професійних і дружніх зустрічах членів кодифікаційної комісії 1722–1743 рр. у Глухові під час остаточного опрацювання тексту «Прав» на початку 40-х[343].
Видається, що цих дуже різних за статками людей, крім приятельських стосунків і спільних професійних зацікавлень, об’єднувало дещо більше. Загалом служба не давала пересічній українській старшині великих винагород, навпаки, служити доводилось переважно «власним коштом»[344]. Хоча час від часу старшина діставала пожалування, але не завжди «на вічність», часто «доживотні». До того ж українська практика спадкування зобов’язувала батьків до поділу маетностей між дітьми, які свого часу теж мали відправляти з них службу. Це призводило до дрібнення майна і зменшення доходів, що врешті негативно відбивалося на здатності багатьох нести службу. Правда, деякі дослідники вважають, що полкові судді діставали рангові маєтності, наприклад, В. Панашенко наводить дані про маєтності полкової старшини Чернігівського полку за 1729–1730 рр., де на ранг полкового судді призначено 28 дворів[345]. Але скоріше за все це було винятком. Упорядники «Прав» в «Комиссии перевода и свода книг правных проектах» скаржаться, що «болшая часть тех судей в полках есть, котории ни определенного на ранг их и никакого награждения не имеют же»[346]. Тож, наприклад, статки Ф. Чуйкевича, якщо порівнювати з маетностями його приятелів Ханенка і Кочубея, виглядають більш ніж скромними, але все ж були цілком достатніми для безбідного й гідного існування і виконання службових обов’язків, часто-густо пов’язаних з роз’їздами й участю в походах. Показово, що середні статки не знижували статусу Чуйкевича ані в колі його заможних друзів, ані в очах високих російських посадовців і генералів. В обох випадках професійні якості Чуйкевича-правника відігравали, хоч і по-різному, але визначальну роль у підтримці його високого соціального статусу. Це той вид професіоналізму, зокрема суддівського, який Толкотт Парсонс описує як «специфічність функції», коли професіонал, наділений реальною владою лише в окремій царині, здійснює її над людьми, що часом стоять вище нього, при цьому виникає не лише нова форма влади, а й особливий етос, який дає професіоналу відчуття власної відповідальності, цілей і значення[347]. До певної міри це можна поширити й на весь суддівський корпус Гетьманщини.
341
Києво-Могилянська академія в іменах… — С. 492.
342
Лазаревский А. Описание… — Т. 3. — С. 217.
343
Дневник генерального хорунжего Николая Ханенко 1727–1753 гг. — К., 1884. — С. 151, 153, 155–157 та ін.
344
Див. цікаві спостереження щодо офіційних та неофіційних доходів суддів та судових писарів: Сокирко О. Скільки коштує порозуміння? «Поклони» та «наклади» в українських судах першої чверті XVIII ст. / О. Сокирко // Соціум: Альманах соціальної історії. — К.: Ін-т історії НАНУ, 2007. — Вип. 7. — С. 195–209.
345
Панашенко В. Бунчукові, військові і значкові товариші в Гетьманщині / В. Панашенко // Істину встановлює суд історії: Збірник на пошану Федора Павловича Шевченка. — К.: Ін-т історії України, 2004. — С. 296.
346
Права, за якими судиться… — С. 542.
347
Parsons Т. The Professions and Social Structure / T. Parsons // Essays in Sociological Theory. — Glencoe, 1964. — P.38 (цит. за: Уортман P. Указ. соч. — С. 455).