Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Ідея відділення суду від адміністрації у наказах не проглядалася. Навпаки, передбачалося покладення на суди деяких нетипових для них функцій, наприклад ремонту доріг[371]. Подібне ставлення до судової влади бачимо в наказах міських депутатів, де часто пропонувалося основними осередками влади (як виконавчої, так і судової) у містах визнати міські магістрати[372].

Малоросія на той час у питаннях організації судової влади перебувала на дещо вищому щаблі, ніж метрополія. Козацька верхівка прагнула лише урядових гарантій дотримання давніх прав Малоросії, а почасти й просто виявляла готовність до саботажу роботи комісії[373]. Лояльності української аристократії уряд досягав адміністративними методами. Це, зокрема, мало місце в Чернігові, Ніжині й Стародубі, де погрозами, арештами та іншими репресіями П. О. Рум’янцев домігся прийняття проурядових наказів[374]. Водночас цілком безперешкодно потрапив до комісії наказ лубенського депутата Г. Полетики, в якому також наголошувалось на необхідності збереження українських судів[375]. Запорізька Січ у своєму наказі також просила закріпити в Генеральному Уложенні непохитність прав, наданих «Війську Запорізькому, народові Малоросійському, духовному чинові та шляхетському»[376].

У наказах дворянських депутатів від Слобідської Української губернії питанням суду майже не було приділено уваги. Виняток становить наказ Сумського дворянства з розлогим підрозділом «про цивільний суд», що зосереджений на деяких вузьких питаннях судового процесу[377].

Накази українських міст, зокрема Глухівський наказ, містили пропозиції щодо гарантій незалежності магістратів від адміністрації в питаннях судової влади. В окремих наказах навіть пропонувалося ліквідувати всі існуючі в містах суди: полковий, гродський, земський та словесний, і залишити лише магістрати для розгляду всіх цивільних і кримінальних справ. Апеляційною інстанцією мало бути Головне малоросійське правління. Суд, до того ж, мусив керуватися не Литовським статутом, а магдебурзьким правом. Така позиція, зокрема, закріплена в наказі Ніжинського магістрату. Ніжинське козацтво й шляхетство натомість просили залишити за магістратом справи міщан, а шляхетство, козаків і решту військових зробити підсудними іншим судам. Чернігівським, Переяславським та Полтавським наказами передбачалося створення Головного в Малоросії військового суду під керівництвом генерал-губернатора[378].