Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

Питання статусу також добре унаочнюється через призму його сприйняття владою, наприклад, у реєстрах полкової старшини полкові судді посідають третю сходинку після полковника й обозного[348], пореформені підкоморії за зразком Литовського статуту проголошені першими після полковника, а земських суддів прирівняно до «первостатейных» бунчукових товаришів. «Права, за якими судиться малоросійський народ» в «Степенном малороссийских воинского звания чинов порядке» відносять генеральних суддів, писаря ГВС, полкових суддів і військових канцеляристів до «статского» правління й прирівнюють полкових суддів до другого генерального хорунжого, а військових канцеляристів — до сотників[349].

Нам відомі професійні критерії і моральні засади суддівства, описані «Правами» й цитовані вище. Однак брак масових матеріалів приватного характеру — листів, щоденників, спогадів, літературних, філософських і правових праць — ускладнює дослідження світосприйняття, цілей і цінностей у ставленні до службових обов’язків, зрештою культурних впливів — факторів, що формують етос. Та все ж нечисленні «прямі» джерела й опосередковані дані дають змогу зробити деякі узагальнення. Показовою видається тут постать Федора Чуйкевича, відомого правника, судді з майже тридцятирічним стажем, представника правничої династії, члени якої обіймали суддівські уряди протягом більш як півстоліття. Це освічений інтелектуал, уся службова біографія якого була пов’язана з цивільною службою у правовій сфері, власне з вищими судовими установами Гетьманщини. Порівняно невеликі статки й відсутність амбіцій найвищого кар’єрного росту не зменшили високого соціального статусу, професійного визнання й затребуваності Чуйкевича. Очевидно, свідоме обмеження власних кар’єрних прагнень посадою судді Генерального суду є свідченням професійної відданості праву, а спрямування зусиль на реформування судової системи і процесу — спроб реалізувати професійні ідеали, сформовані традицією, освітою, кар’єрою та оточенням[350]. На окрему згадку заслуговує участь українського суспільства у виборах депутатів, у складанні та прийнятті наказів до Катерининської законодавчої комісії, що була просякнута ідеєю автономізму, прагненням відстояти власну правову традицію, коли нова шляхта показала себе найбільш політично свідомим станом[351]. Показовою з точки зору патріотичної солідарності, і найголовніше — корпоративної етики, є позиція призначених суддів у справі заарештованої Румянцевим ніжинської опозиційної шляхти, підданої спеціальному військовому суду: дехто з суддів удав із себе хворого, 5 подали у відставку, решта — не з’явилися на судові засідання[352].