Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

7.1. Судова влада за дореформених часів

Політика російського царату щодо приведення до загальноімперських порядків приєднаних українських земель від другої пол. XVIII ст. стала набагато послідовнішою й активнішою, хоча часом допускала й певні відступи від загального курсу. Реалізації цієї політики сприяв і культивований в імперії освічений абсолютизм з його нехтуванням історичними традиціями й вірою в швидку науково обґрунтовану перебудову суспільства.

Саме в цей час західна філософська думка народжує низку знакових творів, у яких уперше йдеться про незалежність або певне автономне значення судової влади в системі державної влади. Визначну роль тут відіграв трактат Ш. Л. Монтеск’є «Про дух законів» 1748 р.[357] В одній із глав твору, яка має назву «Про державний лад Англії», автор зазначає, що в кожній державі існує три види влади: законодавча влада, виконавча влада у справах, що підлягають праву народів, та виконавча влада у справах цивільного права, або судова влада (la puissance de juger). Монтеск’є вважав за необхідне відокремити судову владу від законодавчої, щоб уникнути встановлення свавільних повноважень суду, та від виконавчої, щоб суддя не міг бути гнобителем[358]. Пропонувалося доручити судову владу тимчасовим виборним колегіям, щоб «така страшна для народу судова влада не була пов’язана ні з певним станом, ні з певною професією і стала ніби невидимою та неіснуючою»[359]. Мабуть, у продовження цієї думки філософ далі зазначає, що судової влади деякою мірою зовсім не існує[360], а згодом, що судді нації — це лише вуста, що промовляють слова закону, бездушні істоти, що не можуть стишити його сили та суворості[361]. Саме ці тези суттєво вплинули на формування в Росії розуміння судової влади як частини виконавчої влади.

Імператриця Катерина II в 1765 р., готуючи текст Наказу Комісії для створення проекту нового Уложення, який був згодом затверджений у день урочистого відкриття цієї Комісії, 30 липня 1767 р.[362], запозичила великі фрагменти з «Духу законів», почасти не гребуючи їх перекрученням[363]. Так, у главі III Наказу «Про безпеку постанов державних» наводяться дослівні цитати з Монтеск’є щодо механізму реалізації влади в монархічній державі, що передбачає існування властей проміжних, підпорядкованих та залежних, що мають стати опосередковуючими каналами, якими рухатиметься державна влада[364]. За Монтеск’є, функції проміжних властей мало взяти на себе дворянство як осередок стабільності й ресурс для убезпечення держави від свавільної та мінливої волі короля. У Наказі Катерини II дворянський стан замінено державними органами: «фундаментальні закони держави передбачають малі протоки, тобто уряди (Tribunaux), через які проливається влада суверена».