А листя падають...
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Профі
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «А листя падають...». Краткое содержание книги:
ДУША НАПОВНЕНА ПОЕЗІЄЮ
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Переді мною перша поетична книжка Валентина Кудрицького, якій він дав назву А листя падають. Таку назву він пояснює тим, що має солідний вік, і ця збірка стала його своєрідним творчим звітом перед самим собою /в першу чергу/ і перед читачем.
Народився автор на Житомирщині серед мальовничої природи, яка надихнула його /як і його землячку -/Лесю Українку/ на поетичний лад, глибоко зачепивши ще в юності струни душі.
Тому більшість його поезій присвячені найкращим людським почуттям /і в першу чергу/ любові до найсвятішого на світі - до Жінки.
Струни його серця дзвенять таким ліризмом, глибиною щирості і правди. Манера його письма наближається до пісенно - народної творчості, а тому його поезія самобутня, без нашарувань впливу ззовні. Хоча в деяких інколи чути знайомі інтонації, зустрічаються вже знайдені поетичні образи.Але це лише збагачує його твори, не перекриваючи його світосприйняття.
Поряд із ліричними творами автор пише гумористичні і сатиричні, в яких гостро відгукується на проблеми сьогодення. Серед них - байки, частівки, сатиричні куплети. І в них він яскраво демонструє майстерне володіння словом. Дістається в його гуморесках бюрократам, хапугам, ледарям і новоспеченим олігархам і всіляким прой дисвітам. В цій збірці є твори і з елементами еротики. Але автор в них не переступає межу дозволеного, дотримуючись моральних канонів. Історія багата на імена поетів, які не обійшли і цю грань творчості.
А тепер читачеві хочу сказати, що автор не професійний поет. Свого часу він закінчив будівельний технікум і все життя працював на будовах України, Сибіру. І часто після праці біля багаття читав свої вірші товаришам, які називали його наш поет.
Життєвий досвід, зустрічі з поетами Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою, Сільвою Капутікян, Знайомство з Василем Симоненко, Станіславом Жуковським, Миколою Сингаївським та багатьма іншими допомогли йому сформувати власне світобачення, свою манеру письма, свій образний стиль. І хоча автор дав збірці назву з осінніми інтонаціями, душа його, як в юності молода, і струни серця знову чекають в образі дівчини красуню - весну. Хочеться побажати читачеві самому переконатись в щирості цих слів.
Заслужений діяч мистецтв України МИКОЛА МАЛІЧЕНКО
Перейти на страницу:
Поки не трахну, не просись.
І хай би щоб ти не робила,
Закриєш двері на замок,
В вікно залізу, дорогенька,
І не відступлюсь ні на крок.
Й чим більше будеш ти ломатись -
Тим більше жару піддаси,
Бо знаю, якби не брикалась -
Але однаково даси.
30.3.1990 р.
БІЛІ КАВУНЦЯТА
Як тебе в гаю побачив -
Спать не міг я ні,
Так чогось тоді хотілось,
Дівчинко, мені.
Що душа всю ніч гриміла,
Мов з дзвіниці дзвін,
Ледве я торкнувсь очима
До твоїх колін.
Як мені тоді хотілось
Обійнять твій стан,
І тебе, немов царівну
Повести на лан.
І на килимі духм'янім -
На живій траві
Всю тебе злизать до краплі,
Всю злизать тоді.
Ніжить білі кавунцята,
Пить із них тепло,
Поки ти відкриєш двері -
Де небув ніхто...
21.3.1990 р.
ДИВИСЬ НА МЕНЕ
Дивись на мене і цілуй,
Навіть, тоді коли не хочеш,
Дивись на мене і кохай,
Навіть, коли втомились очі.
Закрию двері - лізь в вікно
Й на мене диш реактором,
Мій ідеал, це - чоловік
Настирливий з характером.
Буду втікати - доганяй,
Хоч якби я старалася,
Й за це тебе пущу в свій рай,
Хоч би я і брикалася.
Цілуй, люби, не відпускай -
І стану я покірною...
Ну, що зробити можу я,
Як я родилась - жінкою?
23.9.2004 р.
СТРАХ
-Я не знаю, хто тебе цілує
Й розважає вічно по ночах,
І чому, коли до тебе йду я,
То, немов за мною мчиться страх?
-Хто мене цілує, любий? - Сонце,
Ну а пестить небо голубе,
Грудоньки мої цілує Місяць,
Щоб колись зігріть могли тебе.
24.3.1990 р.
КОЛИ Я ДУМАЮ ПРО ТЕБЕ
Коли я думаю про тебе -
Співає поле, явір, небо,
Співають втомлені гаї,
Біжать веселі ручаї.
І весь цей гамір, шум дібров -
Мені нагадує любов,
Щоб я не спав, щоб не дрімав,
Щоб я тебе завжди кохав.
Коли на твій дивлюсь я стан -
Душа бурлить, як океан.
Відразу крила відростають,
І звідки сила ця? - не знаю.
Що все я кидаю й лечу,
Як мій сусід по аличу.
28.11.2004 р.
КУДИ СПІШИШ?
Куди спішиш? Стань, зупинись,
На верби, небо подивись,
Поговори і посміхнись,
Своїм коханням поділись.
І хай тебе боронить Бог
І присвятая мати Божа,
Щоб ти завжди була, як мед,
І ніби квіточка пригожа.
14.8.2004 р.
ДИВНА МРІЯ
Хіба оту, що звуть повія -
То не найбільша наша мрія?
Якій ківни - і та прийде
Й нікого з нас не підведе.
Яка покладиста, покірна,
І кожному з усіх нас вірна,
Хіба не ми за ті хвилини
Їй обіцяли всі перлини?-
Ще й зорі з неба познімать
Лише за те, що та є - бл..ь.
10.3.2005 р.
ЩІЛИНКА
Саме більше в світі диво
Із усіх земних чудес,
Це коли створив Бог жінку
Й дав їй з щілинкою прес.
5.4.2004 р.
КОЛИ ШТОРМИТЬ
Любов в житті - це ураган,
Де не обійдеться без ран.
Коли штормить в твоїй душі,
То починай писать вірші.
14.8.2004 р.
АРХІМЕД
Квітка - то портрет рослини
Так, як в жіночки лице,
Жінка з медом, як сміється,
Ну а квітка - як цвіте.
Квітка - посмішка рослини,
У якій ховає мед...
І хто знайде мед той перший,
Той і буде Архімед.
17.1.2000 р.
МОЯ ЗОЗУЛЕНЬКО
В садку зозуленька кувала
Й стрибала спритно по гілках,
А ти на вулиці стояла,
Де пролітав той сизий птах.
Потім притихло все навколо
І тільки серце - тьох та тьох.
Я пам'ятаю як сказала,
Що скоро будемо ми втрьох...
ПРОШЕНИЙ
- Прихорошений, припорошений
Ліс стоїть,
Що ж ти ,милий, такий прошений
Стільки літ?
Чи ж не та вже ніченька,
Чи ж не та зоря?
Чи ж не та вже річенька,
Що колись була?
- Ти права: і річенька,
І все та ж зоря,
Та холодна ніченька,
Як з тобою я.
7.11.1995 р.
ЗЕМНА КРАСА
Хлопець дівчину злегенька розгляда:
-Ой, яка ж вона чарівна, молода.
Та пишається й як квіточка мовчить,
Перейти на страницу: