Соло бунтівного полковника. Вершина
- Автор: Сахно Анатолій Іванович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Ярославів Вал»
- ISBN: 978-617-605-043-8
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Соло бунтівного полковника. Вершина». Краткое содержание книги:
Тут є все: вічні загадки життя, смертельні ризики і безглуздя смерті, благородство ідеалістів та інфекція цинізму; тут є карколомні сюжетні ходи, гостра інтрига.
Це роман-смерч. З роману б’є несамовита енергія зла й підлості, він перейнятий катастрофальними передчуттями. Але в ньому й тонко жебонить надія, що людина вистоїть проти всіх нелюдських спокус і випробувань, якщо…
— Міло, вибач, але мені треба терміново йти. Справи.
— Ага, справи. Давай, біжи, твої бариги вже чекають не дочекаються.
— Міло! — Володька почервонів. — Як ти не розумієш?!
— Та розумію, чого там. Яке я маю право тебе затримувати? Хто я тобі? Дівчина на певний час. Бувай.
4
До кімнати Володимира Дмитровича зайшла Лариса — дружина. Сіла навпроти чоловіка. Мовчали. Уже не один місяць розмова в подружжя єдина — як врятувати сина. Усе, що вони робили, не допомагало. Володька наче здурів: ні вмовляння, ні погрози, ні лікування на сина не впливали. Він ставав нахабнішим, агресивним, злим та некерованим. І тільки завдяки зв’язкам батька закінчив академію. Завдяки тим-таки зусиллям старшого Шершуна Володьку перевели в запас СБУ «в зв’язку з підірваним здоров’ям», і він тепер тинявся вулицями, притонами, спілкувався з баригами, шльондрами, дрібними шулерами та іншими покидьками.
Якось, прибираючи у квартирі, Лариса помітила, що з поличок у серванті зникли кришталеві вази, фруктовниця та інший цінний і красивий посуд. Питання, де те все поділося, не виникало. Тоді вона приховала це від чоловіка. Але коли з квартири зник телевізор, приховувати далі факти зникнення речей було неможливо.
Володька не ночував удома вже кілька днів. Де він вештався, у кого був, з ким — не знав навіть батько, хоча іноді деякі спроби дізнатися робив. Цього разу генералові з’ясовувати нічого не довелося. Володька з’явився сам, у доброму настрої, збуджений, намагався жартувати, щось розказував, розмахуючи руками, бігаючи кімнатами й щось наче шукаючи. Батько піймав його за руку, міцно стис і наказав:
— Сядь!
Дивно, але Володька послухався, сів у крісло. Лариса підвелася з дивана, стала у дверях.
— Сину, — твердо почав Шершун, — ти зараз в ейфорії, чи як там у вас називається — в кейфі. На це боляче дивитися, але говорити про якісь моральні аспекти твоєї поведінки ми зараз не будемо.
За кілька місяців ти перетворився з хорошого розумного хлопця, відданого й ніжного сина на чудовисько, монстра, негідника, злодія. І винен у цьому не ти. Винен у цьому всьому особисто я. На сто відсотків — я. Не тому, що ми з мамою приділяли мало уваги твоєму вихованню: ти ріс добрим слухняним хлопцем. А тому, що я генерал спецслужби, керівник підрозділу, що бореться з наркобізнесом, а ти мій син. Я тобі раніше цього не говорив, просто боявся. Боявся й собі в цьому зізнатися. Але тепер визнаю й зізнаюсь, хоч мені це боляче. Тебе на голку посадили мої вороги. Якби не я, до тебе цим покидькам не було б і діла. Але я наступив їм спочатку на хвоста, а зараз узяв за горло. Вони знають, що мене ні залякати, ні купити. І ось вони вдарили в найболючіше місце, загнали ножа у самісіньке моє серце. Вони посадили на голку тебе. Як це сталося, чому ти виявився неготовим і не послав їх відразу на три букви — не знаю. Мабуть, і тут я винен, що належно не підготував тебе до життя, в якому правлять підлість і злочинні гроші. Так, ти не був готовий, і тому твоєї вини в цьому немає.
Ми з мамою намагалися виправити становище, рятували тебе всілякими способами. Та ти ж знаєш, спочатку й сам допомагав нам, щиро бажаючи позбутися тієї напасті. Але наркоманія — це хвороба. Тяжка хвороба. Можливо, одна з найтяжчих у світі. У тебе, точніше у нас, є чи не найостанніший шанс. Я знайшов того, хто зможе тебе врятувати. Це і лікар, і філософ, і справжня людина в одній особі. Сильна людина. Вона (а це жінка) врятувала не одне життя. У тому числі позбавила залежності від наркотиків найстаршу дочку нашого Президента й ще з десяток дітей наших народних депутатів, міністрів, працівників президентської Адміністрації та деяких інших високих чиновників. І не лише їхніх дітей, а декого з них і самих.
Шершун зробив паузу. Мати й син мовчки чекали. Раптом тон і голос Шершуна змінилися. Він, той голос, наче здригнувся, обм’як, затремтів.
— Спробуймо, синочок? А?
Це «А?» прозвучало так, наче в ньому — остання надія, останній шанс, остання краплина батьківської сльози.
Пауза — і знову голос твердий і впевнений.
-І почнемо з того, що ти зараз поведеш нас туди, куди ти відніс телевізор. Ми його викупимо назад. Обіцяю, що скупнику нічого поганого не зроблю. Розумію, за кілька годин тобі знову буде погано. Через ті-таки кілька годин уже сьогодні увечері лікар буде у нас. Зізнаюся: вона говорила, що буде тим краще, чим гірший стан буде у тебе. Тобі буде дуже погано, але тільки сам собі ти можеш допомогти. І врятувати своє життя. І наші з мамою життя. Бо ти в нас єдиний. А без тебе — який сенс жити?