Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Глод кивнув і пульнув «бичок» у траву.
— Ага, мене це теж дуже перейняло. Навіть якби я не став його дев'ятим трупом, все одно скалічити мента він міг на раз. По голові чимось гепнути згори.
Або ножиком своїм штрикнути в око. Навряд чи він боявся мене чи не хотів чіпляти на себе зайвого трупа. Сам Баглай пояснює свої, погодься, нелогічні дії так: думав заховатися і сподівався, що я його при поганому освітленні не побачу. Але потім розтлумачив усе трошки інакше, і мені здається — то близько до істини. Не хотів проливати кров, тим більше — міліцейську в будинку своєї коханки та її матері. Своєрідний кодекс честі. Не знаю, як він насправді ставився до Людки і чи здатен він узагалі на якісь там почуття типу кохання, — Макс кахикнув, — але він не бажав заляпувати Свиридюків кров’ю.
— Але ж він почав різати себе…
— Дешеві понти. Не кожен, ясна річ, здатен на таке, та в цій ситуації Баглай побачив свій очевидний програш. Тому зробив хитро — скалічив себе сам. Хоч у чомусь вирішив виграти час. Між іншим, він майже зовсім не чутливий до болю, дуже хизувався цим, навіть хотів демонстрацію своїх здібностей влаштувати. Просив гострого ножа. Мовляв, за лезо візьмуся, стисну його — і нічого зі мною не станеться, не скрикну навіть. А скрикну, каже, то ще в одному злочині зізнаюся. Вигідна, говорить, справа, громадяни лягаві, давайте, ризикуйте.
— І що?
— І нічого. Так йому й дали ножа, розбіглися.
Олені пригадався нічний жах — колючий дріт в руках привида, вістря проколюють долоні, тече по руці чорна кров, і моторошна тиша. Від бажання прогнати його мимоволі ляснула себе по лобі.
— Що сталося?
— Комар чи мошка якась… Щось іще про Баглая ти особисто можеш додати?
— Я з ним хіба пару разів після того спілкувався. Наше діло — зловити бандита, далі прокуратура займається, Боря Харламов, той тобі соловейком проспіває. У сини Баглай йому за віком не годиться, тому, думаю, слідак його наче брата полюбив.
— Полюбив!
— У переносному сенсі, ясна річ, — Глод закурив іще одну «мальборину». — Харламов на справі Баглая піднявся в професійному плані, кар’єрно зріс, не просто слідчий тепер — уже начальник слідства… слідчого відділу. То він дасть тобі вичерпну характеристику, він у нас балакучий.
— До речі, — Олена глянула на годинник. — Він чекає нас за півгодини, а нам ще за режисером заїхати. Спить у готелі, відпочиває.
— Заїдемо. Він де, в «Хіміку»?
— Ми всі в «Хіміку».
— Тоді поїхали. Встигнемо. Борька почекає зайвих кілька хвилин, він у всьому, що з Баглаєм пов’язано, свій інтерес бачить.
— Поїхали — то й поїхали. Значить, Максиме, отак само ми будемо на камеру говорити. Не проти?
— Та хай собі. Поговоримо.
Справді, тепер Глод навіть дивувався, чому ще з ранку налаштував себе проти цієї зустрічі. Колір волосся журналістки Олени його вже не дратував. Загалом після спілкування з нею Максимів настрій чомусь поліпшився. Пояснити різку зміну він не міг, тому й вирішив: шукати пояснення власному гарному неказенному настрою — справа невдячна.
7
Під кінець дня Олена призналася сама собі — хочеться цього вечора скласти компанію Ігореві Корнієнку й напитися з ним. Тим більше, що їй не так багато треба, до алкоголю вона взагалі ставилася байдуже, могла пригубити коньяку, випити кілька бокалів червоного вина, чінзано або мартіні. Горілку куштувала лише раз, у часи спільного проживання під одним дахом із подружкою, її другом і всією їхньою веселою компанією. Після трьох невеличких чарочок на ранок їй було зле, і Олена викреслила горілку зі списку напоїв, придатних для власного організму.
Вона ніколи не вважала себе надто вразливою чи надто гидливою. Проти натуралізму в кіно та книжок відповідної тематики вона ніколи нічого не мала, хоча й з особливим захватом літературне та екранне насильство не сприймала. Відрізану голову, виколоте око чи інше подібне жахіття вона розглядала як звичайний художній прийом, необхідний авторові того чи того мистецького витвору для вираження та втілення якихось своїх ідей. Тепер уперше в житті перегорнула том справжньої кримінальної справи, а потім переглянула, хоч і фрагментарно, в пришвидшеному режимі, сім відеокасет, де зафіксовані місця скоєння злочину й відтворення обставин злочину на місцях за участю Богдана Баглая. Ніхто інший, здається, слідство не цікавив, бо на всіх слідчих експериментах Баглай виступав мало не головною дійовою особою.