Повзе змія

Чому-чому, а професійному чуттю режисера Олена довіряла.

Харламов: — Скільки пострілів ви зробили в голову Діденка?

Баглай: — Один. Для чого людину мучити, в голову — моментальна смерть.

Харламов: — Де в цей момент була Світлана?

Баглай: — Хто?

Харламов: — Світлана, донька Діденка.

Баглай: — Так і кажіть. Уточнюйте. Я з нею що — знайомитися прийшов? Вона сиділа на дивані, руки й ноги їй зв'язали дротом, рота заклеїли скотчем. Аби вона нам не заважала.

Харламов: — Ваші подальші дії, підозрюваний. Пойняті, прошу дивитися уважніше.

Баглай: — Я підійшов до неї, сказав — нема чого боятися більше. Все вже скінчилося. Тоді здер скотч з її рота. Вона відразу почала плакати, проситися.

Харламов: — Що саме вона казала?

Баглай: — Казала, аби з нею робили все, що завгодно, і як завгодно. Мені це не сподобалося. Я запитав, як вона може говорити таке, вона ж не повія. Потім спитав, як би вона вчинила на моєму місці. Вона сказала, що не бачила нічиїх облич, тому не може нічого нікому розказати. Тоді я зняв з голови маску і сказав: «Тепер ти бачила мене. Виходу немає». Далі я знову заклеїв їй скотчем рота, розвернув до себе спиною і вистрілив у голову.

Олена боялася сьогоднішньої ночі. Боялася повернення вчорашнього кошмару. Боялася просто лишитися на самоті. Навіть на Корнієнка почала дивитися іншими очима. Здоровий професійний цинізм — ось чого бракує їй для такої програми. Вона усвідомила: їй доведеться говорити в кадрі та за кадром щось подібне, гамуючи при цьому емоції, зберігаючи безсторонній вираз обличчя. Режисерові це вдається, і вона вже не сердилася на нього за вчорашній зіпсований вечір, за показну грубість та відвертий пофігізм. Так виживають, зрозуміла вона.

Щоправда, ще не вирішила для себе, чи навчиться в такий спосіб виживати вона сама.

Харламов: — Ваші дії після того, коли ви побачили, що від уколу Микитенко не помер?

Баглай: — Зайшов до нього ззаду, накинув на шию зашморг і почав душити.

Харламов: — 3 якого матеріалу ви зробили зашморг?

Баглай: — 3 дроту. Ми наперед знайшли кілька шматків дроту, так надійніше в'язати.

Харламов: — Для імітації дроту вам надається шматок мотузки. Покажіть на макеті, як ви душили Микитенка. Пойняті, прошу підійти ближче.

Баглай: — Отак… Підійшов іззаду. (Ідіотська з вигляду ганчір’яна лялька, якій невідомий хохмач намалював незграбну та зовсім недоречну посмішку і великі круглі очі, зовсім забувши про ніс. Ліва рука Баглая прикута до правиці здоровила в цивільному, вільною правою рукою він накидає мотузку на ганчір’яну шию).