Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Товариство. Тепер, як ніколи, їй потрібне товариство. Олена рішуче підвелася, витягла з сумочки мобільний, набрала номер Малиновського. Абонент поза зоною досяжності. Вона знизала плечима, натиснула кнопку повтору. Той самий результат. Олені знову, як учора, закортіло вгатити мобілкою об стіну.
Гаразд. Чорт із вами з усіма. Поклала трубку на тумбочку, полізла по гаманець у сумочку, заразом зачепила якусь цупку картку. О, її власна візитка. Чому ж ти валяєшся окремо? Ага, он воно що! Прощаючись сьогодні біля прокуратури з Глодом, вона записала його телефон на зворотному боці власної картки.
Товариство.
У номері був телефон, але Олена знову скористалася мобілкою. Коли після четвертого гудка на тому боці ніхто не зняв трубки, вона вирішила не морочити собі голову і відключитися, аж раптом почула глухий чоловічий голос.
— Слухаю.
— Алло, — тепер Олена не знала, що сказати.
— Слухаю, говоріть.
— Добрий вечір… Можна Максима?
— Слухаю, — втретє повторив голос.
— Це Олена… З телебачення. Ми зустрічалися сьогодні.
— Так, слухаю.
«Цей мент що, інших слів не знає?» — подумала і мовила в трубку:
— Вирішила подзвонити. Переглянула справу сьогодні. Не всю, там тридцять вісім томів. Так, окремі моменти, все одно знову доведеться перечитувати наступного разу. Потім касети переглянули.
— Відтворення?
— Відтворення.
— Я їздив одного разу, за епізодом по Микитенку.
— Я вас там не бачила.
— Мене й не знімали. Для чого? Ну, що скажете? Не злякалися?
— Ну… Не знаю ще, — чомусь їй раптом не захотілося ділитися справжніми враженнями, хоча напевне Глод розгадав її.
— Коли визначитеся?
— Думаю, до кінця тижня. Я чому дзвоню, — вона виправдовувалася швидше перед собою. — Хотіла переконатися, чи наша домовленість лишається в силі.
— Чому б ні? Ми ж наче домовилися, все нормально. Коли чекати?
— З понеділка. Наступного. Я… можна вам дзвонити?
— Запросто.
— Ну… Гаразд, відпочивайте тоді…
— Добраніч.
Олена щойно збиралася попросити практично незнайомого чоловіка зустрітися з нею. Просто так, вони б випили кави, побазікали б на буденні теми.
Про погоду, наприклад. Про що завгодно, аби не сидіти тепер самій у готельному номері й не гнати геть думки про Богдана Баглая. Цікаво, як він сприйняв дзвінок малознайомої молодої жінки? Слідчий Харченко обмовився сьогодні — Глод фактично розлучений, нібито все в порядку було в мужика, аж поки дружина з невідомих причин не пішла. Може, саме ця інформація підштовхнула її до цього безглуздого дзвінка. Навіть якби дружина не пішла від нього — невже це заважає набрати домашній телефон знайомого? Нехай вони поспілкувалися лише пару годин — невже в неї, журналістки одного з провідних телеканалів, не може виникнути до опера різних ділових запитань… Зрештою, легше від цього дзвінка і зовсім не обов'язкової прісної розмови Олені не стало. Тепер вона вже лаяла себе за цей дзвінок.
Ну його.
Ну їх усіх.
Абонент Малиновський і тепер лишався поза зоною досяжності. За вікном сутеніло. Колеги й далі не виявляли до неї навіть третини вчорашньої, нехай п'яної, уваги. Перевіривши для чогось, чи міцно зачинені двері, Олена спробувала знайти щось цікаве по телевізору, не знайшла, вимкнула його, одягнула навушники і, перемкнувши плеєр на радіо, якийсь час стрибала з однієї станції на іншу, з головою занурившись у пошук музичної хвилі, яка б задовольнила теперішні її потреби. Скоро відчула втому — ранній підйом давався взнаки. Відклавши плеєр, спробувала востаннє набрати Романа — не вдалося. Вимкнула телефон, роздяглася, залізла під простирадло й досить швидко заснула.
Цієї ночі привиди до неї не приходили.
8
Судова зала дуже нагадувала шкільну для урочистих подій або «червоний» куточок — Олена ще мала щастя знати, що то є, тому уявляла, як виглядають приміщення зі стільцями, столом для президії і трибуною. Якби не досить простора сталева клітка біля стіни при вході — навпроти «президії», Олена б не відрізнила залу суду від іншого приміщення, де проводять загальні збори чи урочисті засідання.