Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
Ти — мент.
Наталка кинула йому цю фразу не зопалу — тоді б її ще можна зрозуміти й забути. Але дружина виношувала її довго, не один десяток днів. Вона лягала з ним у ліжко, думаючи про це, фраза не давала їй спокою на роботі, вдома, всюди. Коли так, вирішив Глод, то вона має право на подібні думки. Та весь фокус не в цьому: віднедавна Максим почав розуміти, що поняття «мент» почало втрачати для нього своє позитивне значення. Він справді любив свою роботу, можна сказати, горів на ній, а після історії з Баглаєм взагалі отримав неформальний статус такого собі недоторканого. Особливо вдячним за все був Сташенко — управління власної безпеки непомітно відчепилося від нього, він знову взявся до роботи й не особливо змінив свої методи.
Ти — мент.
Тепер Глод почав частіше ставити себе на місце тих, хто всі вісім років його служби в органах випльовував подібні звинувачення йому в обличчя разом зі слиною чи вихаркував просто з кров’ю. Хоча на загал це все — покидьки суспільства, відходи, найгірші представники людства. Інакше не скажеш про бандитів, убивць та ґвалтівників. А ще — спиті власники притонів, котрі мухи не скривдять, звичайні слухняні громадяни, в чиїх помешканнях доводиться робити обшуки, просто люди, так чи так причетні до злочинців. Усі вони обзивали його ментом. Коли — в очі, але частіше кидали ці слова в спину. Глод, як і інші, сприймав подібне ставлення як належне. Навіть більше: раз тебе саме так сприймають, отже, ти класно робиш свою роботу.
Ти — мент.
У цьому — вся суть проблеми, яка мучила Максима Глода від жовтня минулого року. Іншим він бути просто не може, не має права. За винятком однієї деталі, на перший погляд незначної. Він, опер, не може бути іншим саме на своєму місці. На своїй роботі. Так само рибалка не може принести додому доброго улову, не замочивши на риболовлі ніг.
Так само асенізатор не може, прибираючи нечистоти, жодного разу не замаститися і не просмердітися. Хочеш бути інакшим — змінюй роботу.
Рапорт капітана Глода про звільнення дуже здивував полковника Черниченка. Нехай невеличка, нехай місцевого масштабу, але — своя, рідна знаменитість без очевидних причин вирішила піти з роботи. Начальник УБОЗу навіть подзвонив Шостаку, але той поставився до рапорту колишнього зятя на диво спокійно, навіть холодно. Більше того — висварив Черниченка, аби не турбував подібними дрібницями. Правильно, твій підлеглий звільняється, ти й розбирайся, що там сталося, які причини, чому тямущий опер раптом вирішив собі на шкоду прийняти таке радикальне рішення.
Втрачати знаменитого Глода не хотілося. Умовляти його залишитися — це занадто, це вище начальницької гідності. Черниченко знайшов золоту середину: відпустив Глода в позачергову відпустку на місяць.
— Подумай спокійно, відпочинь. Я все розумію, проблеми різні… Не втручаюся, просто даю можливість усе зважити, — полковник заховав рапорт у теку, теку замкнув у сейф. — Куди намилився, коли не секрет? До бандитів чи банк охороняти?
Тоді Глод не відповів. Не знав він відповіді й тепер. Тому категорично відмовився зустрічатися з київською журналісткою і в тисячний раз переповідати історію свого геройського затримання Баглая на горищі. Представлятися їй опером уже запізно, колишнім опером — ще зарано, та й не солідно. Від нього нібито відчепилися — Черниченко поки що мав право йому наказувати, але Глод так само міг принципово не виконати наказу, і тоді вже назад дороги не буде. Рапорту дадуть офіційний хід, прохання опера доведеться задовольнити, у конфлікт втрутиться Максимів поки що тесть… Словом, ну його в пень. Принаймні Глодові хотілося, щоб керівництво мислило саме так.
Через те він справді розгубився, коли Черниченко подзвонив йому особисто й поставив перед фактом: телебачення приїхало. Поки що нічого не знімають, просто зустрічаються, говорять, різні моменти для себе з'ясовують. Дуже хочуть переговорити з ним, оперуповноваженим Глодом.
— Хочеш послати їх — посилай сам, — сказав він насамкінець. — Від твого імені я спілкуватись із засобами масової інформації не наймався. Вони мені самі тут, наче чиряк, працювати заважають. Вони завтра будуть у нас. Прийди і поясни ситуацію. Тільки, повторюю, сам. Щоб ніхто з нас за тебе не розписувався.
— Скажіть, що я терміново виїхав з міста. Я, здається, у відпустці, і не зобов’язаний…
— Слухай, Максиме, як тебе там… Павловичу… Значить, Максиме Павловичу, це вже дитинство в одному місці грає. Кому потрібні оці хованки твої? Може, ти чогось боїшся? Не турбуйся, вони зайвого нічого не скажуть, ми їм просто не дамо, міністерський контроль і таке інше. Хочуть вони на тебе подивитися — і все. Який ти в нас молодий і красивий. Давай, давай, чого я тебе, наче дівчинку, вмовляю!