Повзе змія
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 966-8321-66-9
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повзе змія». Краткое содержание книги:
Це трилер, від якого неможливо відірватися. А фінали в історіях Андрія Кокотюхи завжди несподівані.
— Нічого. Просто думати про це не треба. Та й нічого особливого ми з тобою робити не збираємося. Давай поговоримо або тут, або десь у іншому місці. А потім, можливо, наступного тижня, те саме ти повториш перед камерою. На цьому формальна частина нашого спілкування закінчиться.
— А що, буває неформальна?
— Така, як зараз, — усмішки в Олени, судячи з усього, не закінчувалися. — Поки що ми ні про що не говоримо, час іде, не хочеться зловживати твоїм особистим часом.
— Ваша машина? — Глод кивнув на «Опеля».
— Можна сказати, так. А ось це — водій наш, тільки він спить…
— Примітна дуже. Не хочу десь у місті зараз біля неї світитися. Давай поговоримо в салоні, на своїй території воно наче спокійніше. Потім я вас до прокуратури проведу, зі слідаком познайомлю. Дуже добре я знаю Борю Харламова. Добро?
— Нема проблем. Але в машині задушно. Он у вас альтанка затишна, гайда туди. Не будемо водієві заважати, бо невиспана людина за кермом — злочинець.
— До речі, в нього цигарок немає? Бо мої, сама бачила…
— Тоді його доведеться будити. Хоча… — Олена зайшла з правого боку, відчинила дверцята, пошаруділа в бардачку й переможно витягла пачку легкого «Мальборо». — Годиться?
— Пару штучок прихопи, коли можна. Ще краще — три.
Простенька дерев'яна альтанка стояла в глибині двору, серед невеличкого яблуневого саду. Садок залишився УБОЗу від швейної фабрики. Вона остаточно збанкрутувала, закрилася, і одноповерхове приміщення п’ять років тому після тривалих баталій передали шостому управлінню. Навесні дерева гарно цвіли, в інші часи на садок ніхто не звертав уваги. Яблука виростали, наливалися й опадали. Цікавив урожай УБОЗівських яблунь хіба що прибиральниць. Одна з них примудрилася продавати падалиці в не призначеному для торгівлі місці, а коли патруль спробував прогнати порушницю правил, здійняла лемент на всю вулицю — погрожувала поскаржитися «найголовнішому по бандитах полковнику», чий кабінет вона щодня миє та прибирає.
— То що конкретно вас цікавить? — умостившись на лавці, Глод закурив.
— Арешт Богдана Баглая.
— Затримання. Правильно це називається затримання. Постанову про арешт виписує прокурор лише після того, як затриманому впродовж сімдесяти двох годин пред’являють звинувачення. Згоден, термінологія нудна, але краще її знати, інакше плутанина почнеться. З тим самим Харламовим, та й зі мною навіть ніби на різних мовах говорити будемо.
— О’кей, нехай так. Значить, він був у розшуку…
— Був, — кивнув Максим. — Із чого зараз починати?
— Поки що у нас звичайна попередня бесіда. Тому валяй, як тобі зручно. Тут говорили: поки не затримали його спільників, ніхто не здогадувався про причетність Баглая до злочину… Ну, до вбивства бізнесмена.
— Правильно говорили. Взяли їх, почали крутити, випливло прізвище Баглая. Надійшла інформація про його ймовірну коханку. Я пішов перевіряти просто так, задля чистої совісті. Всі думали — він узагалі обірве контакти будь з ким, заляже на дно, а то й зовсім уриє з міста. А я прийшов за місцем проживання коханки…
Олені не зовсім подобалося, як Глод переповідав історію затримання. Вона, звичайно, не хотіла перебивати його, тим більше її попереджали — в опера свої проблеми, взагалі може відмовитись, а реальні учасники подій їм кров з носа потрібні. Ясно, що стрижнем програми так чи інакше виставлять Богдана Баглая, але без міліції в кадрі не обійтися, і що виходить — поки що самі начальники з чавунними загальниками і цей оперативник. Сама по собі розповідь цікава, але ж він говорить — наче рапортує. Повівся на «неформальність», навіть на «неказенність», та поки що Максим Глод як персонаж її не вражав і не надихав.
— …Жив він справді окремо, знімав квартиру зовсім в іншому кінці міста, там, де новобудови. Загубився у «спальному» районі. Там же вони тримали весь свій арсенал: автомати, пістолети, гранати. Для особливих випадків навіть дві міліцейські рації десь надибали собі. Користувалися, коли пропасали чергову жертву. Передавали «об'єкт» один одному, щоб людина не засікла за собою «хвоста».
— Отже, пощастило?
— Можна сказати й так. Не вийде детективу.
— Детектив, власне, нам менш за все потрібен. «Кримінальні портрети» — так програма називається. Портрет злочинця, вбивця крупним планом. Але портрет такий ми пишемо всі разом, складаємо такий собі пазл. Чим більше людей дасть оцінку йому та його діям, тим краще. От, скажімо, я людина не зовсім поки що досвідчена у ваших справах, але навіть мені не зрозумілий один момент: Баглай на горищі міг убити тебе сто разів, позиція в нього вигідніша. Чому він не скористався нагодою і не спробував утекти?