Дівчина, яку ти покинув

— Прекрасно. Щойно містер Конагі зрозумів, що вони не збираються пірнати в його басейни, він відчув явну наснагу. Затримався, щоб поговорити з ними. Здається, я могла б навіть переконати його надати деяку спонсорську підтримку.

— Чудово. Це добрі новини. Посидь трохи, я зроблю тобі кави. Як ти? Як почувається твоя тяжко хвора родичка?

Вона дивиться на нього з нерозумінням.

— Твоя тітонька?

Рум’янець заливає її шию.

— О. Так, непогано, дякую. Вже краще.

Свен простягає їй філіжанку кави, надовго затримуючи погляд на її обличчі. Потім знов опускається в крісло, що м’яко поскрипує під його вагою.

— Ти маєш пробачити Крістен. Часом її просто заносить. Я казав їй, що, на мою думку, той тип — просто ідіот.

— О, — вона кривиться. — Це було аж настільки очевидно?

— Не для Крістен. Вона не знає, що Ебола зазвичай хірургічним шляхом не лікується.

Лів видає довгий стогін. Він усміхається.

— Не думай про це. Роджер Фолдз — звичайний йолоп. Хай там як, було дуже приємно побачитися з тобою знову. — Він знімає окуляри. — Справді. Тобі слід заходити частіше.

— Гм, ну, я була трохи зайнята останнім часом.

Вона червоніє, згадавши свою ніч із Полом Маккаферті. Лів упіймала себе на тому, що вже кілька днів поспіль безперестанку повертається думками до тривог тієї ночі — подібно до того, як кінчик язика продовжує водити по місцю втраченого зуба. Чому вона так поводилася? Що він подумав про неї? А тоді, з гарячковим трепетом, вона згадує той поцілунок на своїх губах. Її кидає в холод від збентеження, та все ж її губи ледь відчутно спалахують, пригадуючи його. Наче якась давно відмерла часточка її душі знову пробудилася до життя. І це трохи бентежить її.

— То як справи з Ґолдштейнами?

— Поки що не надто. Виникли деякі проблеми через нові статутні вимоги щодо забудови, але ми майже їх подолали. Принаймні Ґолдштейни задоволені.

— У тебе є фотографії?

Для Девіда Ґолдштейн-білдінг був проектом мрії: величезна споруда з органічного скла, що наполовину обступає площу на межі з Сіті. Він працював над цим проектом два роки їхнього спільного життя, намагаючись донести до заможних братів Ґолдштейнів своє сміливе бачення, намагався створити щось геть не схоже на квадратні бетонні замки навколо. Він саме працював над цим, коли раптова смерть спіткала його. Після того Свен узяв план проекту, продивився його в кілька етапів і наразі керував будівництвом. Робота просувалася не без перешкод. Будівельні матеріали затримувалися в китайському порту, скло надходило не тієї якості, а фундамент виявився цілком непридатним до закладання в лондонський глинозем. Але тепер нарешті будівля зростає за планом, і численні скляні панелі виблискують на сонці, наче луска велетенської змії.