Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

Перш ніж перейти до розгляду діяльності Організації українських націоналістів на Волині, вважаємо за потрібне висвітлити хоча б декількома штрихами картину загального становища місцевої людності під німецькою окупацією на згаданій території в 1942–1943 рр.

Отже, після радянського правління на Волині місцеве польське населення фактично було позбавлене національної керівної верстви. Унаслідок трьох етапів депортацій звідти вивезли польських військових осадників міжвоєнного часу, представників як міської, так і сільської польської інтелігенції. Зрозуміло, що останні в попередній період найбільше були пов’язані з працею на II Річ Посполиту і брали найактивнішу участь у її суспільно-політичному, економічному та культурному житті. Значна кількість поляків, що перебували в довоєнний період на Волині як державні службовці, співробітники різних громадських організацій та торговельних закладів, уже в перші місяці радянського «визвольного походу» виїхали за Буг. Чимало в цей період виїхало також українських політичних та громадських діячів.

Відносно невеликих втрат зазнала польська сільська людність, причому як автохтони, так і цивільні осадники. Це стало можливим певною мірою і завдяки їхнім добросусідським взаєминам з місцевим українським населенням, яке нерідко навіть ставало на захист тих польських селян, яким загрожувало вивезення.

Німецька окупація Волині не покращила становища місцевих поляків. На них тиснули як німецька влада, так і ціла низка «українських» адміністративних органів та господарських установ, що послідовно проводили антипольську політику. В польській підпільній пресі цього часу можна знайти згадки про численні скарги місцевих поляків на те, що їм систематично перешкоджають у проведенні господарської діяльності, що нерідко не дозволяють «відкривати власну справу» без будь-яких на те причин, що навіть ті поляки, які мають високу кваліфікацію, обіймають нижчі за українців посади та одержують меншу платню. В польських підпільних друкованих органах міститься також інформація про те, що керівники окремих районів, українці за національністю, під час набору населення на примусову працю до Рейху виставляли більший відсоток поляків, ніж той, що виникав із загальної їх кількості в цих районах і був передбачений німецькими інструкціями[344].