Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)
- Автор: Ільюшин Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Києво-Могилянська Академія
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)». Краткое содержание книги:
У цих рядках уже цілком міститься відповідь на поставлене вище питання, що саме підштовхнуло Провід ОУН(Б) до прийняття рішення про створення УПА. Висловимо тільки припущення, що для низових інстанцій ОУН і багатьох членів УПА головним усе-таки в її діях було обороняти українське населення, тоді як для Проводу — сам факт створення та існування такої сили, яка могла стати основним козирем на завершальному етапі світової війни.
Важко, однак, погодитися із щойно цитованими рядками в тій частині, де йдеться про виникнення нібито сприятливих обставин на Волині і Поліссі для створення УПА. Бо інакше як пояснити позицію М. Лебедя та деяких інших членів Центрального Проводу ОУН, які вважали, що збройний зрив УПА не відповідав ступеню готовності до цього організації, що наявні сили і ресурси ОУН(Б) були ще зовсім не достатніми для успішного протиборства з усіма ворожими чинниками, адже навіть після Сталінградської битви ані Німеччина, ані СРСР не були виснаженими чи послабленими.
Тому цілком слушно деякі з дослідників історії українського повстанського руху звертають увагу на вимушеність переходу керівництва українських націоналістів від вичікувальної позиції або позиції спостерігача у війні між двома потужними силами — Німеччиною і СРСР — до позиції пасивного, а подекуди й активного опору обом цим силам[357].
Вочевидь, до створення УПА на Волині і Поліссі керівництво ОУН(Б) чи ОУН(СД) спонукала і діяльність місцевих поляків, а також польської національної партизанки, або тих польських чинників, що «почали підтримувати радянських парашутистів та червоних партизанів».
В огляді суспільно-політичного життя Крайового проводу ОУН на північно-західних українських землях за квітень і травень 1942 р. повідомлялося: «В останнім часі дуже міцно посилили свою боротьбу в терені північно-західних українських земель поляки і комуністи. Польські організації діють на цілому просторі Північних ЗУЗ, зцентралізовані, однак, в різних теренах під різними назвами: Легіон смерті, Бяли ожел, Польська організація конспіративна, Польська організація войскова, Залога Польські неподлеглей, Польська організація терористична, Батальйон Семпуф, Польонія — все це зустрічається в цілому терені. Їх спільна політична програма “Неподлегла Польська”. Це їх разом об’єднує. Всі діють проти українців. Ми для них найбільші вороги, може, більші, як німці»[358].
Про появу і діяльність у цей час на Волині польських партизанських груп свідчать також німецькі документи. Так, в інформаційних повідомленнях німецьких каральних органів про місцевий підпільний рух за період від 15 травня до 17 липня 1942 р. йшлося про таке: «Виявлені в липні 1941 р. акти НКВС свідчать про те, що під час більшовицької окупації на Волині існували групи опору, організовані в СЗБ... Ці групи, напевно, тоді були єдиними таємними організаціями. Зараз у цій області існують і діють численні групи опору, що виникли на основі розрізнених загонів у Генеральній губернії. Недостатня охорона кордону значно сприяє циркуляції елементів опору з Генерал-губернаторства на Волинь і в зворотньому напрямку. Про те, що вже організовано багато польських загонів опору на Волині і що вони діють за єдиними інструкціями, свідчить випуск листівок у пасхальні дні 1942 р...»[359]
Утім не слід переоцінювати численність існуючих на той час польських національних партизанських груп на Волині, а також розмах їхньої антинімецької боротьби. Як уже зазначалося, генеральна лінія командування АК була спрямована на збереження сил поляками до часу вибуху повстання в Центральній Польщі, а також на глибоко законспіровану діяльність, що мала сприяти підготовці до цього повстання. Якщо і діяла на Волині в цей час польська партизанка, то ініціатором її створення були радше не «пролондонські» політичні сили, а ті, що орієнтувалися на Москву та радянський партизанський рух.
У січні 1943 р. керівник Центрального штабу партизанського руху П. Пономаренко інформував Й. Сталіна про те, що польський емігрантський уряд, вважаючи, що Німеччина буде розбита спільними зусиллями СРСР, США та Англії, не збирається витрачати свої людські резерви, хоч агентам Сікорського в багатьох місцях доводиться стикатися «з труднощами утримання поляків від відкритої боротьби з німцями»[360].
357
Кентій А. Українська повстанська армія в 1942–1943 рр. — К., 1999. — С. 106.
358
ДАРО. Огляд суспільно-політичного життя на ЗУЗ за квітень 1942 р. — Ф. Р-30. — Оп. 2. — Спр. 94. — Арк. 79.
359
ЦДАГО України. Информационные сообщения немецких карательных органов о подпольном и партизанском движении (15 мая — 17 июля 1942 г.) — перевод с немецких документов, представленных в Нюрнберге Международному Военному Трибуналу. — Ф. 1. — Оп. 22. — Спр. 76. — Арк. 51.
360
Білас І. Репресивно-каральна система в Україні. 1917–1953. — Книга друга. — С. 362.