Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)

В огляді суспільно-політичного життя Крайового проводу ОУН на північно-західних українських землях за квітень і травень 1942 р. повідомлялося: «В останнім часі дуже міцно посилили свою боротьбу в терені північно-західних українських земель поляки і комуністи. Польські організації діють на цілому просторі Північних ЗУЗ, зцентралізовані, однак, в різних теренах під різними назвами: Легіон смерті, Бяли ожел, Польська організація конспіративна, Польська організація войскова, Залога Польські неподлеглей, Польська організація терористична, Батальйон Семпуф, Польонія — все це зустрічається в цілому терені. Їх спільна політична програма “Неподлегла Польська”. Це їх разом об’єднує. Всі діють проти українців. Ми для них найбільші вороги, може, більші, як німці»[358].

Про появу і діяльність у цей час на Волині польських партизанських груп свідчать також німецькі документи. Так, в інформаційних повідомленнях німецьких каральних органів про місцевий підпільний рух за період від 15 травня до 17 липня 1942 р. йшлося про таке: «Виявлені в липні 1941 р. акти НКВС свідчать про те, що під час більшовицької окупації на Волині існували групи опору, організовані в СЗБ... Ці групи, напевно, тоді були єдиними таємними організаціями. Зараз у цій області існують і діють численні групи опору, що виникли на основі розрізнених загонів у Генеральній губернії. Недостатня охорона кордону значно сприяє циркуляції елементів опору з Генерал-губернаторства на Волинь і в зворотньому напрямку. Про те, що вже організовано багато польських загонів опору на Волині і що вони діють за єдиними інструкціями, свідчить випуск листівок у пасхальні дні 1942 р...»[359]

Утім не слід переоцінювати численність існуючих на той час польських національних партизанських груп на Волині, а також розмах їхньої антинімецької боротьби. Як уже зазначалося, генеральна лінія командування АК була спрямована на збереження сил поляками до часу вибуху повстання в Центральній Польщі, а також на глибоко законспіровану діяльність, що мала сприяти підготовці до цього повстання. Якщо і діяла на Волині в цей час польська партизанка, то ініціатором її створення були радше не «пролондонські» політичні сили, а ті, що орієнтувалися на Москву та радянський партизанський рух.

У січні 1943 р. керівник Центрального штабу партизанського руху П. Пономаренко інформував Й. Сталіна про те, що польський емігрантський уряд, вважаючи, що Німеччина буде розбита спільними зусиллями СРСР, США та Англії, не збирається витрачати свої людські резерви, хоч агентам Сікорського в багатьох місцях доводиться стикатися «з труднощами утримання поляків від відкритої боротьби з німцями»[360].