Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)
- Автор: Ільюшин Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Києво-Могилянська Академія
- Жанр: История
Электронная книга - «Українська Повстанська Армія і Армія Крайова: Протистояння в Західній Україні (1939-1945 рр.)». Краткое содержание книги:
Тож рано чи пізно, але на Волині мала з’явитися українська національна збройна сила, яка б узяла під захист місцеве населення від пограбування та нищення окупантами. Правда, шлях до її створення виявився дуже довгим і складним. Цей шлях, що його пройшла ОУН(Б) від заперечення в 1941–1942 рр. необхідності за умов фашистського тотального терору партизанської боротьби до створення навесні 1943 р. Української повстанської армії і проведення бойових дій на протинімецькому фронті, добре відстежується, зокрема, у матеріалах свідчень Михайла Степаняка.
Останній був одним із провідних діячів бандерівського руху, автором проекту «Організація органів державної влади» Самостійної України, з кінця 1941 р. — членом Центрального проводу ОУН, учасником 1-ї, 2-ї, 3-ї конференцій ОУН (терміни їх проведення відповідно кінець вересня — початок жовтня 1941 р., березень 1942 р., лютий 1943 р.) та Третього надзвичайного великого збору ОУН (серпень 1943 р.), на яких і стався поступовий перехід ОУН(Б) до нового бачення ситуації, що склалася на фронтах Другої світової війни.
Серйозні дослідники історії ОУН і УПА сьогодні вже зі скептицизмом ставляться до популярної за радянських часів версії про те, що у створенні української національної збройної сили з метою проведення боротьби проти радянських партизанів була зацікавлена німецька влада і що саме за її підтримки та з її санкції виникла УПА[348].
Проте ще й досі серед них точаться суперечки з приводу того, що стало головним у прийнятті рішення ОУН(Б) про її створення: чи необхідність зважати на зростаючий стихійний антифашистський опір населення північно-західного регіону України і намагання, яке виявляли окремі керівники місцевих оунівських організацій, якимось чином захистити його від німецьких зловживань у підвладних чи підконтрольних їм районах, чи прагнення не допустити розгортання на цих теренах радянського партизанського руху і діяльності польських національних сил, чи, зрештою, потреба мати на завершальному етапі війни власну армію. Бо, як заявляли на вищезгадуваних конференціях деякі з діячів ОУН(Б), «маючи під командою військо, можна було б торгуватися і боротися за самостійну Україну»[349].
На наш погляд, свідчення М. Степаняка, що містяться у протоколі допиту його співробітниками НКВС від 25 серпня 1944 р., якраз і дають можливість дещо наблизитися до відповіді на поставлене питання. Згідно з ними ось як виглядало те коло проблем, що обговорювалися учасниками вищевказаних конференцій, та прийняті на них основні рішення.
Перша конференція постановила: «1) перебудувати ОУН і перевести основну її частину на нелегальне становище і нелегальні форми роботи; 2) не вступати з німцями у конфлікти і не вести відкрито протинімецької пропаганди; 3) використовувати всі можливості легальної роботи, проникаючи в установи, організації та підриємства, в міста та робітничі центри. Всі рішення виходили з припущення, що німці одержать перемогу у війні й ОУН доведеться вести більш тривалу дипломатичну і політичну роботу з метою створення Самостійної України»[350].
Рішення Другої конференції були такими: «1) не заважати Німеччині вести боротьбу проти СРСР, але для залучення на свій бік мас українського народу розгорнути протинімецьку пропаганду; 2) в основу всієї практичної діяльності ОУН покласти антирадянську боротьбу; 3) створити “Союз поневолених народів СРСР”; 4) домовитися з поляками про спільну боротьбу проти СРСР або про їх нейтралітет у боротьбі ОУН проти СРСР»[351].
На Третій конференції у присутності «урядуючого» провідника М. Лебедя (очолив Центральний провід ОУН після арешту німцями С. Бандери), членів Проводу Романа Шухевича, Василя Охримовича, Зенона Матли та деяких інших, М. Степаняк виступив з доповіддю про міжнародне становище, в якій чи не вперше офіційно констатувалася вірогідність перемоги СРСР у війні з Німеччиною. Доповідач доводив доцільність звільнення України від німецьких окупантів українським самостійницьким рухом на чолі з ОУН, не чекаючи на прихід Червоної армії.
348
Така версія, наприклад, подається В. Масловським. Див.; Масловский В. Бандера: знамя или банда // Обвиняет земля. — Организация украинских националистов: Документы и материалы. — М., 1991. — С. 101–120.
349
Щеглюк В. «...Як роса на сонці». Політичний роман-хроніка, написаний на основі спогадів діяча ОУН-УПА Л. С. Павлишина. — С. 88.
350
Кокін С. Анотований покажчик документів з історії ОУН і УПА у фондах Державного архіву СБУ. — С. 14.
351
Кокін С. Анотований покажчик документів з історії ОУН і УПА у фондах Державного архіву СБУ. — С. 14–15.