Найкращий сищик та падіння імперії

Я кулаки стиснув і молитви почав шепотіти, а «лісні» поїхали до села. Проїхали ним, поїхали далі. Здається, у бік Роменських Липників. З маєтку Крамського ніхто до «лісних» не виїхав. Били там у барабани і бенкетували далі. Тільки опівночі помітив я рух біля маєтку. Побачив, що виїхали звідти вершники. Усі в білому. Довгі плащі, з каптурами, які обличчя прикривали. Вершники, як і «лісні», тримали у руках смолоскипи, а в деяких поперек сідла лежали дівчата. Мабуть, чимось напоєні, бо і не сіпалися. З боєм барабанним рушив загін до лісу. У бік болота. Наспівували вершники: «Володар лісу! Володар лісу!». Я за ними поїхав. Весь шлях до болота били в барабани і наспівували. Я слідом їхав, потім помітив, як один вершник у кущі повернув. До вітру. Вершника я з коня збив, оглушив, зв’язав, залишив у кущах, надягнув білий плащ, обличчя прикрив, сів на коня і поїхав. Наздогнав вершників, влився у загін, робив те саме, що й інші: в барабан, до сідла прикріплений, бив, верещав «Володар лісу! Володар лісу!».

Приїхали ми до берега болота. Тут іще мені почало в голові паморочитися. Мав я з болотами дуже неприємні пригоди, і від самого запаху болота зробилося мені зле. Хотілося втекти звідси, але я зціпив зуби і втримався. Коли побачив рух на болоті. Щось до нас наближалося. Невдовзі виявилося, що це пліт. Величенький такий пліт, який штовхали довгими жердинами кілька десятків людей. Ось підійшов пліт до берега, з нього скинули дерев’яні щити, по яких вершники заїздити почали. Набилися на пліт тісно, але всі вмістилися. Запрацювали хлопці жердинами, і поплив пліт у болото. На північ, до острова. Поки пливли, знову у барабани били і наспівували. Я робив як усі, не виділявся. Придивлявся до дівчат. Були вони живі, у білих сорочках, прикрашені квітами. Де квіти взяли зараз, коли тільки весна почалася? Мабуть, десь у теплицях виростили. Бідолашні дівчата. Невже віддадуть їх чудовиську? Аж скривився я, але зробити нічого не міг. Бив у барабани, вив, як дурень, чув, як сопіли хлопці, що жердинами працювали і штовхали пліт. Біля берега було їм важко, а потім, мабуть, болото рідшим стало, то попливли швидше. Десь години дві пливли ми до острова, і весь час били вершники в барабани, кричали і наспівували. Смикалися у сідлах, плескали себе, поводилися, наче п’яні. І пахло від них чи то бражкою, чи то чимось подібним. Напилися, ото кров і грає.

Висадилися на берег усі вершники, поїхали вузькою стежиною до лісу. Вів нас якийсь дебелий чолов’яга у білому вбранні, який був тут головний. Хлопці з жердинами залишилися на березі. Ми проїхали десь півверсти, не думав, що такий острів великий. Попереду затемніло щось. Пагорб? Коли роздивився, що фортеця, складена з великих дерев’яних колод. Вершник, який вів нас, зупинився, і всі зупинилися. Вершник підняв руку, і всі замовкли. Не кричали, у барабани не били, тільки важко дихали і відчайдушно боялися.

— Ми зібралися тут, щоб принести велику жертву задля спокою та порядку! — гучно сказав чоловік. За голосом я одразу впізнав Крамського.

— Так, Великий лісниче! — заволав натовп.

— Ми взяли рабських дочок і принесемо їх Володарю лісу, щоб він не починав війни, щоб він годував нас!

— Так, Великий лісниче!

— Зараз обрані підуть до Чорної фортеці і принесуть жертви Володарю лісу!

— Так, Великий лісниче!

— Нехай Володар лісу буде задоволений! Ми виконали свою частину договору!

— Так, Великий лісниче!

— Несемо жертви! — наказав Крамський.

Від загону відокремився десяток вершників. Ті, в яких поперек сідла були дівчата. Вершники поїхали до фортеці, решта залишилися.

— Цієї весни в нас буде багата жертва! Нехай Володар лісу зрадіє! — проголосив Крамський.

— Нехай зрадіє! — закричав натовп.

Крамський і його поплічники наблизилися до фортеці. На мурах я побачив якийсь рух. Там ходив хтось дивний. Потім я впізнав «лісних»! Кілька лісних на стінах! Вершники, що залишилися, почали бити у барабани. Мабуть, від жаху. Я теж бив. Думав, що робити. Мені було страшно за дівчат. У мене був браунінг. Але всі вершники озброєні, війни не буде. Буде полювання за мною на острові, з якого мені не втекти. А ще болото навколо, від одної думки про яке мені робилося зле.

— Ми принесли жертву Володарю лісу! — гучно сказав Крамський і струснув дівчиною, яка безсило висіла на коні.

— Ми принесли жертви! — повторили ті вершники, які поїхали за Крамським.

— Ми поважаємо договір! — промовив Крамський.

— Ми поважаємо договір! — повторювали за ним.

— Прийми наш дар, о Володарю лісу!

— Прийми наш дар, о Володарю лісу!

Крамський підняв руку, запанувала тиша, яку порушували лише важкі подихи переляканих вершників, сопіння коней та тріск смолоскипів. Потім загриміло щось, і у стіні відчинилися ворота. Крамський, чи то Великий лісник, як його тут називали, озирнувся, зітхнув.

— Ми йдемо, браття, — сказав він, і в голосі його було хвилювання.

— Успіхів вам! — сказав натовп.

Великий лісник заїхав у фортецю. З ним інші вершники з дівчатами. Вони пройшли у ворота в стіні, які майже одразу зачинилися. Чоловіки в білому, що залишилися, почали бити в барабани і славити Володаря лісу. Потім повернули коней і рушили до берега. Я трохи поїхав з ними, а потім відстав. Повернув у ліс, зірвав з себе біле вбрання, важко дихав. Що це в біса таке тут коїлося? Залишив коня і побіг до фортеці. Був обережний, бо бачив тіні «лісних», що сторожували на мурах. Вони не рухалися, але ж вони були з дерева, для чого їм рухатися? Я обійшов невелику фортецю. Мацав дерев’яні колоди. В одному місці побачив, що біля самого муру росла сосна. Зняв ремінь зі штанів, надягнув на руки, стиснув стовбур ногами і почав неспішно підніматися. Це було важко, тим більше, що я намагався підніматися тихо. Час від часу давав відпочинок руками. Десь хвилин за десять видерся на дерево. До зубця фортеці було далекувато. Я почав розхитувати дерево, а потім стрибнув і повис на стіні. Якби я впав, то зламав би ноги, але втримався, висів. Прислухався, чи не почули мене «лісні», що сторожували на стінах. Тиша, жодного руху. Я підтягнувся, заліз на стіну, перевалився через зубці, присів у їхній стіні, намагався вгамувати серце, яке дуже билося. Почекав трохи, заспокоївся, набрався сил, пішов стіною. Було темно, тому побачив «лісного», вже коли він був поруч. Я завмер, схопився за браунінг. Збирався стріляти в голову, очікував нападу, але «лісний» був нерухомий. Я обережно підійшов і тут уторопав, що це опудало якесь, поставлене на стіну так, щоб із лісу було видно, наче стоїть стражник.