Там, де козам роги правлять

XV. Вовчисько

Старий Мацура, який в обідню перерву причвалав до штабелів дерева біля шосе, з розмаху бив себе руками по плечах. Чорний дрізд, який грібся під шатром з обвислих гілок ялини, злякано зірвався і полетів далеко вбік.

Возії, тягнучи по снігу довгі грабові колоди, покрикували на стомлених коней, окутаних парою, що клубами здіймалася над ними. Вирівняна дорога подекуди була полита водою, щоб краще ковзало. Підковані коники сильно впиралися ногами в тверде покриття, так що лід під копитами кришився на дрібнесенькі скалки.

Поскидавши колоди, возії одводили коней убік, чіпляли їм на голови рептухи з фуражем. А самі стояли групками, курили.

— Подержить отак ще з тиждень, до молодика. А тоді попустить.— Пихкаючи своєю короткою люлькою, Мацура поглядав на ясне небо, на якому не було жодної хмарки.

По дорозі, сповнюючи повітря глухим гуркотом, підходили трактори з Піша.

— Едек уже не виривається, разом їздять,— зауважив хтось із возіїв.

— Перекортіло йому... Воліє краще попивати.

— Вчора так напився, що мало не влетів з колодами в річку.

Трактор Залєського під’їхав останній. Мотор рівномірно працював, а Едек скочив на землю і потягнувся, розминаючи стомлене, заклякле на морозі тіло. Всміхнувся до Мацури, який ішов навпроти:

— Привіт, дідуню, давно вже ми не бачилися. Є нагода випити.

Витягнув з кабіни сумку, а з неї пляшку й скляні баночки з-під гірчиці. Ударивши долонею в дно пляшки, вправно вибив корок.

Мацура не відмовився. Одним духом ковтнув горілку, аж хукнув і замружив очі. Едек засміявся і теж випив. Очі у нього вже були каламутні, під очима — темні круги.

Посідали на колоді, неквапливо жували хліб із салом. Мазур зацікавлено дивився на Едека. І в словах його вчувалася турбота:

— Кажуть, ти здорово п’єш. Забагато — це погано. І з роботою у тебе гірше.

— П’ю за свої. А здоров’я підривати на тракторі не збираюся. Я сам один, мені вистачить того, що зароблю, на дідька надриватися? Досить я перед цим нагасався.— Забулькотіла горілка, хлопець подав старому повну баночку. — Пийте, дідуню, добра горілка.

— Ух, кріпка... Розіб’єшся ти із своїм трактором.

— На такій черепасі? Я колись грузовиком вісімдесят кілометрів давав, будучи під доброю мухою, і нічого. Є відчуття в руках.— Він витягнув руки вперед і, мов уперше побачив, дивився на свої долоні.

Мацура теж уважно поглядав на руки тракториста. Аж нахилився вперед, ніби хотів нічого не пропустити. Кисті рук у Едека були довгі, тонкі, тільки великі пальці на них значно відступали від інших, не так, як у нього, Мацури, Побляклі очі старого здивовано глянули на Едека.

— А чого це у тебе так? — показав він.

— Пальці? Так низько розміщені? Не знаю, це начебто від батька. У школі колись сміялися, що це ознака предків — мавп. Я перевіряв у зоопарку, в Лодзі. Неправда, у, мавп вони ближче. Тоді я набив морди товаришам, та й по всьому...— Едек зиркнув на мазура: — А чому, дідуню, ви спитали про це?