Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
У середині червня Сагайдачний, зібравши 20-тисячне військо, розпочав похід. Упродовж кількох тижнів козаки захопили Путивль, Курськ, Ливнин, Єлець. Під останнім до Сагайдачного приєднався загін, відправлений у травні… (до Москви з патріархом). Дорогою він захопив міста Лебедин, Скопин, Ряжськ. Водночас спроби Владислава (військо якого збільшилося до 25 тисяч) підкорити Можайськ не мали успіху. Запеклі бої точилися біля Михайлова… Під Коломною козацьке військо переправилось через Оку й під Москвою (Тушино) 20 серпня з’єдналося з військами королевича Владислава. Назустріч об’єднаним українсько-польським частинам… (московський. — В.Б.) цар вислав своїх кращих полководців — князя Д. Пожарського і Г. Волконського. Однак уже в першому бою… (московські. — В.Б.) війська були розбиті. Під самою Москвою дійшло до бойової сутички запорожців з царською гвардією, у якій брав участь і сам Сагайдачний. Тим часом окремі загони козаків захопили міста Ярославець, Переяславль, Романів, Каширу і Касимів.
У вересні 1618 року українські і польські війська під проводом гетьмана П. Сагайдачного і Я. Ходкевича обложили Москву. Військо Сагайдачного стояло перед Арбатськими воротами Земляного валу і готувалося до штурму.
«1 жовтня (за старим стилем) в ніч перед Святом Покрови Пресвятої Богородиці почався штурм Москви. Козаки вже виламали Острожі ворота і почали дубовими колодами вибивати Арбатські (ворота), як раптом Сагайдачний наказав припинити облогу і відступити…» [223, с. 22–26].
Що ж трапилося?
Маючи змогу спалити та зрівняти Москву із землею, український гетьман Сагайдачний у 1618 році не вчинив того. І хоча московити та їхні українські «одностайники» понакидали до історії з цього приводу десятки різних вигадок та «доважків брехні» — правда існує одна. На заваді остаточного знищення (1618 рік) Москви стала Православна московська церква та особисто патріарх Єрусалимський Феофан III. Він очолив хресний хід московитів до українського гетьмана Сагайдачного з проханням припинити штурм Москви та сісти за стіл переговорів, благаючи залишити існувати єдине на той час «Православне царство».
І православний гетьман Сагайдачний погодився…
А про те, що у ті часи Єрусалимський патріарх Феофан III був у Москві і саме він опікувався московським православієм, послухаємо російського професора Г.В. Вернадського: «В Москве не замещали патриаршей кафедры, ожидая возвращения Филарета (митрополит Філарет, батько новообраного московського царя Михайла Романова, був у полоні в поляків. — В.Б.). Тотчас по возвращении Филарета «приходили к государю власти — бояре и всем народом московским били челом государю, чтобы он упросил Филарета быть патриархом»; освященный собор иерархов вынес постановление, что «опрочь Филарета Никитича патриархом быть некому». 22 июня 1619 года состоялось наречение Филарета в сан патриарха, а 24 июня — само постановление. Постановление совершал бывший в то время в Москве иерусалимский патриарх Феофан».[20, с. 200].
Звичайно, після такого рішення гетьмана Сагайдачного Польща з Москвою сіли за стіл переговорів.
«Переговори велися у селі Деуліні. 1 грудня 1618 року було підписано так зване Деулінське перемир’я. Владислав відмовився від своїх претензій на московський престол. За це… (Москва повернула Польщі. — В.Б.) білоруські й українські землі, які… були під владою Москви — Смоленську, Чернігівську і Новгород-Сіверську (разом 29 міст).
Наприкінці 1618 — на початку 1619 року закінчилася громадянська війна в… (Московії. — В.Б.), яка тривала 15 років. Військо Сагайдачного повернулося… (в. — В.Б.) Україну через Волхов, Орел, Севськ, подолавши впродовж трьох місяців 1200 кілометрів» [223, с. 26].
Московити геть чисто перебрехали і цей відтинок свого існування, тому в професора Г.В. Вернадського годі шукати згадки та правди про Деулінське перемир’я.
Ще раз зазначимо: завдяки Павлові Халебському — синові патріарха Антіохійського Макарія Третього, «чи не най авторитетнішої у тодішньому православному світі людини», до нас дійшли свідчення «літа Божого 1654 року», коли він разом із батьком — патріархом Макарієм III відвідали «благословенну землю козаків».
Двадцятип’ятилітній син патріарха Макарія архидиякон Павло разом із батьком відвідували «благословенну землю козаків» через 28 років після Єрусалимського патріарха Феофана III. Звичайно, батько, патріарх Макарій, який пильно вивчав усе записане сином та особисто був знайомий зі своїм колегою Феофаном, не міг допустити грубих помилок в описі поїздки того до Московії та «землі козаків». Це не викликає сумніву.