Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
Та українська історична наука майже нічого не говорить про суто українського князя Романа Мстиславовича, а продовжує нав’язувати міфи про «золотий вік» Володимира Мономаха. В такому разі — як будемо вибиратися з «московського багна»?! І таких прикладів з нашої історичної науки можна наводити сотні.
Українська влада й українські історики поки що не розуміють трагізму цього нашого становища…
Коли ми вивчаємо буремні роки кінця XVI — початку XVII століття, нам передовсім слід зрозуміти, в якому стані український народ перебував у ті роки? Що нас привело до такого стану? Тільки тоді зробимо правильні висновки, яких нам так бракує сьогодні.
Усі роки, починаючи із засновника Великого Галицько-Волинського князівства Романа Мстиславовича і до смерті князя Василя-Костянтина Острозького, об’єднуючим і цементуючим елементом українського етносу виступала церква і православна віра. Вони були єдиними як для народу, так і для його правителів. І в цьому була сила українців (русичів).
Поляки у ті часи були настільки недалекими людьми, що не розуміли цієї істини. Католицька церква і її вірні, маючи європейську підтримку, робили геть усе, аби побільше українців перетягнути до себе. Особливо українську еліту. Тиск був настільки шалений, що 1608 року помер, по суті, останній український православний князь-правитель Василь-Костянтин Острозький. Старший його син Іван уже був вихрещений у католицьку віру — (Януш).
«Перед смертю у 1620 р. зі своїх земель він створив Острозьку ординацію, яка перейшла до князів Заславських (на той час повністю окатоличений рід. — В.Б.)». [46, с. 121].
Та найцікавіше далі.
«Друга частина Острожчини, яка дісталася Олександрові, мала б відійти його синам — Адаму-Костянтину та Янушу. Проте вони померли в молодому віці — відповідно в 1618 і 1619 рр. (до речі, теж при загадкових обставинах, як і їхній батько). (Всіх їх по черзі отруїли за наказом католицької церкви. — В.Б.). Ці землі дісталися дочкам князя Олександра. Одна з них Ганна Алоїза… була фанатичною католичкою. У 1636 р. вона організувала погром православних у Острозі (вихрестила в католицьку віру кістки-останки предків), тим самим ніби перекреслюючи справи свого батька й діда (і всього роду. — В.Б.). Можливо, саме через такі діяння нащадків Острозьких про цих князів (православні українці. — В.Б.) швидко забули (а католикам вони були непотрібні. — В.Б.)» [46, с. 121–122].
І ось тоді, коли українська шляхта, по суті, зрадивши свій народ, майже вся окатоличилась (Вишневецькі, Заславські, Сангушки, Збаразькі і, насамкінець, Острозькі), український народ породив нову православну еліту — козаччину.
Згадаймо, як Микола Гоголь у повісті «Тарас Бульба» описав прийом у козаки його синів Остапа та Андрія;
«Січ! Ось воно, те гніздо, звідкіля вилітають усі ті горді, як орли, і дужі, як леви! Ось звідки розливається козацька воля по всій Україні!
Прибулець являвся тільки до кошового, а той звичайно проказував:
— Здоров! А що, в Христа віруєш?
— Вірую! — відповідав той.
— І в Трійцю святу віруєш?
— Вірую!
— І до церкви ходиш?
— Ходжу!
— Ану перехрестись!
Прибулець хрестився.
— Ну, то добре, — казав кошовий, — іди ж у який сам знаєш курінь.
На цьому й закінчувалася уся церемонія. І вся Січ молилася в одній (православній. — В.Б.) церкві й ладна була и обороняти до останньої краплі крові…» [219, с. 451, с. 456].
Звичайно, у цього козацького героїчного люду з часом з’явилася своя козацька верхівка, яка поступово замінила стару, окатоличену, княжу.
Гетьман Сагайдачний був одним із перших славних її полководців. Розповімо дещо про нього.
«З «Віршів на жалісний погреб» гетьмана, написаних ректором Київської братської школи Касіяном Саковичем, дізнаємося, що він народився поблизу Перемишля (мабуть, у с. Кульчиці біля Самбора), в сім’ї православного шляхтича. Наступною віхою в його житті стало перебування у знаменитій Острозькій школі (у «Віршах» говориться, що Сагайдачний попрямував «потім до Острога, для наук чемних»). Очевидно, він пройшов повний курс навчання (інакше важко пояснити слова К. Саковича, що «там тоді Конашевич час немалий жив»)… У поетичній біографії Сагайдачного… зазначається, що після навчання в Острозькій школі він «шол до запорозского славного рыцарства, между которым, през час не малый жиючи и рыцарских должностей там доказуючи, гетьманом потом себе Войско его обрало…»