Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
Звичайно, перебуваючи у своєму стамбульському палаці Топкапи чи у гаремній частині його, султан Ахмед І (1603–1617) бачив абсолютно все, що чинили запорожці в його столиці, тому й наказав своїй гвардії схопити та покарати їх. А позаяк не зумів цього зробити, то скоро сам був знищений, а до влади прийшов новий султан Мустафа І (1617–1618), який теж не зумів покарати зухвалого гетьмана і тому був відсторонений від влади. А далі Османською імперією правив Осман II (1618–1622). Саме він оголосив війну Речі Посполитій.
Послухаємо:
«Султан Ахмед І побачив дим від тих пожеж із вікон свого палацу та вислав навздогін запорожцям галери, які наздогнали чайки лише неподалік гирла Дунаю. Козаки дали бій турецькій ескадрі, взяли на абордаж кілька галер, поранили та взяли у полон османського адмірала. Захоплені галери запорожці привели до турецької фортеці Джанкермен (нині — Очаків) і на її рейді спалили їх на очах залоги» [229, с. 186].
Такі обрáзи ні сам турецький султан Ахмед І, ні його правляча еліта стерпіти не могли. Тому «У 1616 р. султан вислав флотилію галер під командуванням Алі-Баші із завданням покарати запорожців. Галери перетнули Чорне море та ввійшли до Дністровського лиману, проте там їх зустрів вогонь гаківниць і фальконетів з ескадри чайок, якою командував Сагайдачний. У бою запорожці розгромили турецьку ескадру, захопили кілька галер та близько 100 чоловіків, а сам Алі-Баша ледве встиг утекти. Після цього козаки вийшли в море, обігнули Кримський півострів, висадилися на його південно-східному узбережжі біля Кафи (нині — Феодосія), захопили місто і звільнили кілька сотень бранців, привезених на невільничий ринок» [229, с. 186].
Звичайно, після такого приниження турки не могли простити султанові Ахмедові І подібний сором. Його просто знищили.
б) Взяття Кафи Сагайдачним (1616 рік)
«Козаки практично безперервно спустошували і руйнували майже всі великі міста (деякі не раз), приступні для морських нападів, — Очаків, Білгород, Кілію, Ізмаїл в північній частині Причорномор’я; Кафу — в Криму, Варну — в Болгарії; Синоп і Трапезунд — у Туреччині й навіть околиці столиці імперії — Константинополя. Одним із найважливіших за значенням стало взяття Кафи — центру турецьких володінь у Криму у 1616 році на чолі з Петром Сагайдачним, з іменем якого пов’язані героїчні морські походи 1606, 1613–1616, 1620 років» [223, с. 16].
Взяття Кафи (гравюра)
Ми пам’ятаємо, що Туреччина оголосила війну Польщі восени 1620 року. Тому, ще до оголошення війни, аби вбити клина у відносини між поляками та українськими козаками, які не визнавали церковної унії 1596 року та підпорядкування Київської митрополії Римському престолу, стамбульська влада відправила до «Козакії» Єрусалимського патріарха Феофана, аби він висвятив козакам незалежного митрополита. Що той і зробив восени 1617 року. І не пізніше! Тому, коли гетьман Петро Сагайдачний з козаками вирішив навесні 1618 року йти на Москву, підтримуючи польського королевича Владислава у його намаганні посісти московський престол, вони уже мали на руках «конституційне рішення польського сейму «Про релігію грецьку», що узаконювало свободу православного віросповідування у Речі Посполитій». Трохи пізніше польські священики та знать виступили проти рішення сейму та ухвалили 1619 року так звану Роставицьку угоду, яку козаки сприйняли негативно, позаяк спрямовувалася проти них.
Що зайвий раз свідчить про прибуття Єрусалимського патріарха до України 1617 року. Саме того року гетьман надовго не відлучався з Києва та України.
Козаки не підтримали поляків у поході 1620 року до Молдови, і коронний гетьман С. Жолкевський був розгромлений у Цецорській битві.
Напередодні ж великого протистояння з Османською імперією польський король Сигізмунд III робив геть усе, аби порозумітися з українськими козаками, обіцяючи їм підтримку.
«У червні 1621 на козацькій раді в урочищі Суха Діброва (під Кагарликом) під впливом (митрополита. — В.Б.) Й. Борецького і Й. Курцевича-Булиги було прийнято рішення про участь у майбутній війні на боці Речі Посполитої. Сагайдачний та єпископ володимирський і берестейський Й. Курцевич були обрані послами у Варшаву до короля Сигізмунда III від імені козацького війська і православного духовенства. Посли подали королю схвалені козацькою радою вимоги: визнання і затвердження нововисвячених митрополита і єпископів, припинення утисків православної церкви та релігії, зрівняння її у правах з іншими конфесіями у Речі Посполитій, скасування посади старшого над козаками з боку польського уряду, визнання влади гетьмана, який обирається загальною козацькою радою. За послами виступило Військо Запорозьке, розтягнувшись від Прип’яті до м. Кам’янець-Подільського. Ця збройна демонстрація мала успіх. Сигізмунд III дав широкі обіцянки послам…» [146, с. 518].