Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
«У 1620 році завдяки наполегливості гетьмана та при активному сприянні єрусалимського патріарха Теофана III на українських землях було відновлено православну ієрархію, скасовану після Берестейської церковної унії» [226, с. 34].
А ось що пишуть інші історики:
«6 жовтня 1621 р. у Братській Богоявленській церкві патріарх висвятив ігумена Михайлівського Золотоверхого монастиря Іова Борецького у сан київського митрополита, межигірського ігумена Ісайю Копинського — на перемишльського єпископа, а Мелетія Смотрицького — на полоцького архієпископа…» [65, с. 235].
Іще:
Російські джерела повідомляють, що виїхав Єрусалимський патріарх у 1621 році з України через Київ — Трахтемирів — Бушу, зовсім не повідомляючи, як попередньо до неї в’їхав перший раз. Послухаємо:
«Следует отметить, что на протяжении всего пребывания в Киеве отряд казаков во главе с П. Сагайдачным составлял как бы личную охрану патриарха. «Отборный полк рыцарского люда» сопровождал Феофана также в его поездке в Трахтемиров, а когда он оставлял Украину — в Бушу». [222, с. 163].
Хоча Павло Халебський, згадуючи про поїздку Єрусалимського патріарха Феофана III, писав зовсім інше:
«Коли небіжчик патріарх Єрусалимський Феофан постановив відвідати цю країну (козаків. — В.Б.), вони вислали до п’яти тисяч козаків, аби провести його з Молдови, і провели до себе з великою шаною та повагою. Він висвятив тоді для них митрополита, єпископів та безліч священиків. Після того вони провели його до Московії…
На небіжчика Феофана, який перебував у Москві, вони (поляки. — В.Б.) палали гнівом, і через те він, дізнавшись про це, на зворотному шляхові вирушив через країну татар і цим урятувався від ляхів» [16, с. 39].
Як бачимо, Павло Халебський по-іншому описав давні події. Виходить, що патріарх Єрусалимський перебував і висвячував київського митрополита та наших єпископів і священиків ще до поїздки до Москви, а отже, до 1618 року, бо у 1621 році повертався з Московії «через країну татар і цим урятувався від ляхів». І ще він чітко зазначив: «Він висвятив тоді для них (після прибуття з Молдови. — В.Б.) митрополита, єпископів та безліч священиків. Після того вони провели його до Московії» [16, с. 39].
Я більше довіряю незацікавленому в «доважках брехні» Павлу Халебському, ніж так званим «державним російським джерелам».
Тобто — гетьман Петро Сагайдачний і патріарх Єрусалимський Феофан III були знайомі і потоваришували ще до походу гетьмана у 1618 році на Москву.
Тепер власне перейдімо до цього походу.
Початок XVII століття ознаменувався запеклою боротьбою за московський престол…
У липні 1610 року польський гетьман С. Жолкевський поблизу Гжатська розбив московські війська, очолювані братом царя Василя Шуйського Димитрієм. У зв’язку з поразкою В. Шуйського усунули від влади і видали полякам.
Створений тимчасовий уряд — Семибоярщина — 17 (27) серпня 1610 р. уклав з командувачем польської армії гетьманом С. Жолкевським договір про визнання, за умови зняття облоги Смоленська, польського королевича Владислава IV Московським царем. Сигізмунд III (польський король. — В.Б.) враховуючи, що королевичу було менше 15 років, задовольнився тим, що залишив у Москві польсько-литовську залогу.
У лютому 1613 року Земський собор обрав на московський престол Михайла Романова, відхиливши тим кандидатуру Владислава. Обіцянки Семибоярщини були нереальними, з чим Владислав миритися не збирався, вирішивши здобувати престол силою. У липні 1616 року польський сейм виділив кошти на його московський похід…
Навесні 1618 року коронне військо Речі Посполитої на чолі з королевичем Владиславом підійшло до Вязьми і розкинуло табір, очікуючи підкріплення. Однак сподівання на (польську. — В.Б.) допомогу виявилися марними… Аби врятувати королевича і виправити ситуацію, польський уряд (гамуючи свою лють на українців, що на той час відновили свою православну церкву — квітень 1618 рік. — В.Б.) звернувся до Війська Запорозького. Після переговорів українське командування під керівництвом Петра Сагайдачного (ухвалило рішення надати допомогу. — В.Б.) та розробило план майбутнього походу…
У зв’язку з цим Сагайдачний відмовився від польського плану, який передбачав рух козаків від Смоленська до Вязьми, а натомість розробив свій. До того ж, було проведено операцію з відвернення уваги московських воєвод від південного кордону (у травні 1618 року в районі Калуги діяв чотиритисячний козацький загін. Скоріше той, що супроводжував патріарха до Москви).