Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Отож, я пристосовуюсь. Я кидаю лютий погляд на обидвох підсудних.
Пробачте, Наталі й Романе, не думаю, що зараз зможу чимось допомогти. А ще, між нами, зараз не той момент, коли я прагну вам допомогти. Я вражена до глибини душі всім почутим про вас. Я не знала, до якої міри ваш вид позбавлений співчуття.
Я не озвучую своїх думок. Піфагор невдоволено дивиться на мене. Ой, як же я не люблю, коли мені нав’язують почуття провини. Найгірше у цьому всьому, що це працює, я беру слово:
— Однак…
Я замовкаю.
— … однак, навіть якщо я визнаю, що люди огидні, мушу зазначити, що навіть серед них є винятки. Двоє людей, які сидять на лаві підсудних, не такі, як їхні негідні побратими.
Піфагор схвально киває та подає знак вухом, щоб заохотити мене продовжити у тому ж дусі.
— Я знаю цих двох дуже добре, постійно маю з ними справу і можу за них ручитися.
Сен-Жуст тут же сахнувся:
— Що ви маєте на увазі, коли кажете, що можете ручитися за них?
— Моя слуга завжди ставилася до мене з великою повагою.
— Послухайте, що ви собі думаєте? Що ви, коти, їхні улюбленці? Відкрию вам гірку правду: вони використовують вас як іграшки для розваги.
Так, я знаю: «м’які іграшки». Я чухаю шию правою лапою, щоб виграти трохи часу. Треба знайти переконливі слова. Найкращий спосіб захисту — напад:
— Правда у тому, що ви заздрите. Я завжди підозрювала, що свині хотіли стати людськими улюбленцями. Не вийшло. У глибині душі ви хотіли стати їхніми іграшками.
Ефект не забарився. Сен-Жуст вибухає від гніву.
Залом котиться вороже рохкання. Артур підводиться, одразу настає тиша. Сен-Жуст заспокоюється:
— А ви знали, що, наприклад, у Парижі екологи вимагали кампанії з винищення котів?
— Дурниці. Навіщо це робити?
— Офіційна причина — щоб захистити різноманіття птахів, білок, гризунів, летючих мишей. Вони, звичайно, не бажали вбивства домашніх котів, лише вуличних.
— Кампанія з масового вбивства котів? Щось мені не віриться.
— Та все ж, вони планували це зробити перед Кризою. Наприклад, в Австралії деякі екологи планували знищити вісімнадцять мільйонів бездомних котів, бо вважали їх шкідливими для місцевої фауни. То що ви тепер думаєте, прихильнице теплих домівок та хрусткого корму?
Знов гамір. Артур рохкає, закликаючи всіх заспокоїтись перед заключним словом адвоката.
Я повертаюсь на своє місце й запитую сіамця:
— Ну як я впоралась?
— Дуже добре.
Звичайно, дуже добре. Я завжди чудово справляюсь.
Бадінтерова черга виступати. Молодий худорлявий кабан стає навпроти Романа й Наталі.
— Ви вегетаріанці? — запитує адвокат.
Какаду перекладає, тут же лунає відповідь:
— Так, звісно ж! — не бариться Наталі.
— Я від народження не їв м’яса! — обурюється Роман. — Мої батьки були веганами. Я змалку пив соєве молоко.
— У цих людей на руках і у шлунках немає крові наших братів та сестер, — веде далі Бадінтер. — Погляньте на їхнє взуття — воно не шкіряне.
На щастя, Наталі й Роман взуті в кеди із синтетичного матеріалу.
— Так, але вони нічого не зробили, щоб зупинити сільське господарство, м’ясну промисловість, споживання тварин, — протестує Сен-Жуст. — Якщо вони не вбивці чи споживачі, то як мінімум спільники.
Бадінтер не дає збити себе з пантелику:
— Ви мали слово, тепер моя черга. Дайте слово моїм свідкам. Я викликаю до слова… бика.
Усіх присутніх дивує такий хід після опису останнім кориди. Тварина-свідок стає перед суддею, адвокат починає допит:
— Нагадайте нам причину вашого народження.
— Як я вже казав, корида.
— Отже, ви народились, аби взяти участь у видовищі, так?
— Саме так.
— Це означає, що без видовища вас не було б на світі. Ні вас, ні решти ваших друзів биків. Ви згодні з цим?
— Так, але…
— Оскільки ви не славитеся смаком м’яса, що, як мені відомо, люди-гурмани вважають надто жорстким, без кориди ваш вид просто-напросто зник би. Як мамонти чи тури.
Зал реагує різким «рох-рох», проте Бадінтер не зупиняється:
— Гірка правда полягає ось у чому: ви існуєте завдяки людям. Як мінімум, мені здається, їх варто не вбивати, а подякувати за те, що підтримують ваш рогатий вид, який без них уже б давно вимер.
— Хибний аргумент! — перебиває Сен-Жуст. — Місце биків на природі, а не на арені, задля розваги людей.
— Пане Голово, ви згадали, що на рік убивають сімдесят мільярдів тварин. Але чи було б нас сімдесят мільярдів, якби не було людей? Визнайте, ми б навіть не народились. А тепер, завдяки занепаду людської цивілізації, ми можемо насолоджуватися свободою будь-де. Це стосується всіх тут присутніх: свиней, овець, курей, гусей. Ми всі отримали життя завдяки людям. Так, звичайно, вони погано поводилися з ними, через них ми страждали, вони забирали в нас наших дітей, вони прискорювали наш ріст, але завдяки їм ми існуємо! Прошу вас подумати про всі види тварин, які зникли, бо не цікавили людей. Згадаймо на мить європейського лева, мексиканського гризлі, сейшельську черепаху, ібіса реюньйонського…