Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
— Це «Якось на Заході» Енніо Морріконе.
Уявлення не маю, про що він говорить.
Двері вольєра відчиняються, бик завмирає із зігнутою ногою, але ніхто не виходить. Розчарована публіка починає незадоволено рохкати.
На одній з трибун особливо ремствують корови. Вони видають гучні захоплені «мууу!» на знак підтримки свого чемпіона-бика. А той б’є лівим копитом об землю, ніби це пришвидшить вихід суперника.
Музика гучнішає та огортає арену загадковою атмосферою. Здається, Роман вагається, чи виходити на бій, зважаючи на розміри й силу суперника. Тому свині йдуть за ним та виштовхують у центр.
Чоловік робить реверанс, щоб показати, що знається на цьому. Потім простягає бикові руку, так ніби той може потиснути її у відповідь.
Бик вигинає спину, займає бойову позицію, випускає густі клуби пари з ніздрів.
Далі атака, хоча, швидше, погоня, бо чоловік утікає, а бик наздоганяє його. Професор Веллс — суцільне розчарування. Міг би хоч спробувати ухилитись від атаки, у нього явно немає анінайменшого відчуття мізансцени. Усе в його поведінці вказує на абсолютну байдужість до емоцій глядачів.
Погоня триває лічені секунди, бику одразу вдається зачепити рогом чоловіка за штани, навіть не поранивши його. Він піднімає його та підкидає в повітря під гарячі оплески публіки.
Корида продовжується в тому ж дусі: погоня, роги, підкидання в повітря. За кожним разом бик обережно підкидає суперника, щоб не поранити його та повільно прикінчити. Щойно приземлившись, ледве живий Роман тікає.
— Про що ти думаєш? — запитує Піфагор.
— Мені до вподоби стиль бика. Він щедрий.
— Люди вправні тільки коли грають за своїми правилами, особливо коли правила написані на їхню користь. — Роман знову злітає в повітря під оплески юрби.
— Бик удосконалив свою техніку під час корид, де він був зіркою. Тут зійшлися досвідчений актор та демотивований початківець.
Бик у черговий раз підкидає Романа в повітря, той кричить.
Мені вже почало набридати. Цій кориді бракує несподіванки.
Деякі глядачі починають свистіти. Виснажений чоловік уже навіть не підводиться. Тлум починає рохкати, судячи з інтонації, щось на зразок: «На смерть!»
Бик рішуче підходить, опускає голову та тицяє рогом Романа у груди, той беззахисно простягся горілиць.
У цю мить я вирішила діяти. Я скачу й приземляюсь прямо поміж рогом бика й животом знесиленого чоловіка. Свинячий король гримить, какаду перекладає:
— Кішко, що ти виробляєш?
— Пробачте, Ваша Честь. Я дозволила собі втрутитись, бо смерть цієї людини нічого вам не дасть, але принесе мені купу клопотів. Треба було вам одразу розповісти, що цей розумник володіє унікальними технологічними знаннями, які можуть урятувати людей на моєму острові.
— Це вас більше не стосується, — відповідає Артур.
— Це стосується і мене, і вас, Ваша Честь, бо якщо пацюки знищать мою спільноту на острові Сіте, їх нікому буде зупинити. Вони знищать усіх на своєму шляху, так, як це сталося з рештою світу. Ви ж не для того визволили братів та сестер від людського ярма, щоб потрапити у рабство до щурів?
Король Артур нетерпляче кидає:
— У нас немає проблем із ними.
— Орда із сотень тисяч щурів ось-ось завоює світ. У них на чолі стоїть білий щур із червоними очима, і їх ніщо не зупинить.
Трибунами котиться шум.
— Ви говорите про Тамерлана?
— Саме так. У нього, як і в нас, є Третє Око, еге ж?
І тут до мене доходить, у чому справа.
— Ви помітили, що тут немає щурів? — уважно дивиться на мене Артур.
Через усі ці пригоди я навіть не помітила. Тут і справді не було пацюків, хоча й немає жодних електричних огорож чи хлоридної кислоти, які могли б стати їм на заваді. Отже, їх стримує щось інше або хтось інший. Артур підтверджує мої здогади:
— Ми зі щурами у змові проти людей. Різниця лише в тому, що вони їх убивають одразу, а ми спершу судимо. Різниця у формі, але не в результаті.
Треба було сидіти тихо. Треба було змовчати.
— Що ж до пацючого короля Тамерлана, то ми з ним разом утекли з університету в Орсе. Так ми потоваришували.
Ну що ж, я знову все зіпсувала, коли хотіла якнайкраще.
Артур не відступає:
— Та це не змінить вироку: пара людей віднині засуджена до страти. Так буде справедливо.
Піфагор бере слово, у Шампольйона слова відбиваються від дзьоба, так швидко він перекладає, щоб нічого не опустити:
— Стривайте, Ваша Честь, ви говорите про справедливість? Хіба це не вигадка людей? Невже судити людей за їхніми ж принципами означає, що це єдино правильний шлях чинити правосуддя? Зрештою, ваше ім’я, Артуре, поруч із Сен-Жустом чи Бадінтером, — чи ж не походять вони з так палко ворожої вам людської культури?