Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
— Ви забули сказати, що ці види зникли через полювання, знищення джерел харчування чи середовища, — не погоджується Сен-Жуст.
— Завершуйте захист, щоб ми нарешті перейшли до голосування, — вимагає король Артур, гримнувши задньою ратицею по підлозі.
— Ну що ж, як другого свідка, я б хотів викликати… кота Піфагора.
Поглянемо, чи ти впораєшся краще за мене.
Сіамець стає за трибуну.
— Здається, у вас на чолі таке саме вічко, як у Його Честі.
— Ее, так… Здається, ми пережили те саме хірургічне втручання в одній з університетських лабораторій в Орсе.
— Можете нам розповісти про функції цього отвору?
— Це Третє Око, воно дозволяє підключатись до людських комп’ютерів та отримувати доступ до інформації.
— До якої інформації?
— Взагалі-то, до будь-якої. Точніше, у мирні часи, бо зараз вірус заблокував доступ в інтернет.
— То люди дали вам доступ до всіх своїх знань, еге ж?
— Так.
— Вони були готові подарувати століття свого досвіду звичайному коту… так само, як і звичайній свині… нашому королю!
Зал рохкає в унісон. Артур встає з трону та вказує на адвоката ратицею.
— До чого ви ведете, пане Захисник?
— Скільки ви знаєте видів, які би розщедрилися й дали іншим доступ до важко здобутих знань?
Сен-Жуст випалює:
— Я протестую, Ваша Честь! Вони робили це не зі щедрості, а лише з наукового інтересу. А тварини з вічками в голові — не щасливці з доступом до людських знань, а жертви!
— Говоріть далі, шановний свідку, — втручається Артур, — не піддавайтеся впливу прокурора.
Сіамець глибоко вдихає та обережно каже:
— Людина, яка ставила наді мною досліди, Софі, зрештою забрала мене до себе й добре дбала про мене.
— Що ви пропонуєте як вирок людям? — запитує король Артур.
— Ваша Честь, я би помилував їх. Гадаю, вони роблять більше добра, ніж зла. Що ж до мене, я їх пробачаю. Тим більше, пробачення — ознака розвиненого виду.
— Спасибі за ваші мудрі свідчення, мсьє Піфагоре, — завершує Бадінтер.
Сен-Жуст хоче щось додати, проте король заявляє, що розгляд тривав достатньо; він стукає молотком і наказує відпустити присяжних.
Ми чекаємо в тиші на повернення дванадцяти присяжних.
Тим часом я мрію, що коли створю своє королівство, то треба буде придумати й собі якийсь символ влади, як корона в Артура. Потрібно буде носити щось на знак вищості над іншими. Щось таке, Що видно здалеку, що одразу викликатиме повагу. Не обов’язково корона з позолоченого паперу. Першим мені спадає на думку символ римських імператорів — лавровий вінок. Зелене листя, напевно, пасуватиме мені до очей. Або краще щось жіночніше та більш котяче: корона з квітів. Квіти із запахом мого правління.
Знаю. Червоні троянди.
Так, я створю своє королівство і символічно презентую свій статус. Корона з червоних троянд на голові, ошийник з усіма людськими знаннями навколо шиї. До мене будуть звертатися «Ваша Величносте», як кажуть «Ваша Честь» до короля Артура.
Цікаво, що існує форма звертання для позначення вищості.
«Її Величність Бастет І»?
«Її Величність Кішка»?
Так, дуже добре. «її ВЕЛИЧНІСТЬ КІШКА».
Нарешті присяжні повертаються з вироком.
Король Артур запитує:
— Хто вважає підсудних невинними?
Лише один присяжний підносить лапу.
— Хто утримується?
Знову лише один.
— Хто вважає підсудних винними?
Решта присяжних одночасно підіймають праву лапу.
До мене доходить, що засідання є нічим іншим, як звичайним маскарадом, іншого вироку не варто й було очікувати.
— Один проти, один утримався, десять за. Люди визнані винними, і їх засуджують до покарання, яке спіткало наших побратимів. Смерть та переробка на «стовідсотково людську» шинку.
— Стривайте, Ваша Честь! — лунає голос.
Ми всі обертаємось. Піфагор підняв лапу: