Її величність кішка
- Автор: Вербер Бернард
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Terra Incognita
- ISBN: 978-617-7646-29-6
- Переводчик: Соломія Мартинович
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Її величність кішка». Краткое содержание книги:
Вже знайома нам кішка Бастет безтурботно насолоджується життям у паризькому помешканні своєї «служниці» Наталі — адже саме так, на думку автора, коти сприймають своїх господарів. Одного разу все раптово змінюється після масового розстрілу в будинку навпроти. У місті все частіше стаються сутички між людьми, всю планету охоплює хаос, з восьми мільярдів людського населення Землі виживає лише один. Міста захоплюють щури, витісняючи людей, котів, собак та інших тварин у гори, віддалені місцини та на маленькі острівці. Усім видам загрожує знищення, орда щурів на чолі з головнокомандувачем Тамерланом, що має доступ до людських знань і технологій, змітає все на своєму шляху.
Доля людства опиняється в руках невеликої групи котів і людей на чолі з Бастет. Амбітна кішка намагається знайти загальне порозуміння і примирити між собою всі види. Та чи справдяться її сподівання?..
Ні я, ні люди не розуміємо їхньої мови. Ці звуки схожі на «рох-рох».
Свині!
На нас загрозливо насувається з десяток свиней.
Наталі хоче вистрілити, але рушниця не спрацьовує.
— Її заклинило, — каже Піфагор, ніби знається на таких речах.
Свині підкрадаються все ближче, прикувавши до нас грізні погляди та відрізавши всі шляхи втечі.
Я вже готова кинутись у бій, як раптом помічаю білокрилого папугу, це какаду з жовтим чубом на голові.
Він кружляє над нами й говорить спочатку людською, потім котячою мовою:
— Не опирайтесь і йдіть за нами.
Я не люблю, коли мені вказують, що робити. Тим паче коли командує якийсь малий птах. Але кількість свиней навколо змушує мене підкоритися. Ми з компаньйонами слухняно йдемо в супроводі свиней та тримовного птаха.
Папуга сідає Наталі на плече.
Через навушник я підслуховую розмову між птахом та моєю служницею.
— … я папуга какаду — якщо ви не знали, ми, какаду, найрозумніші з-поміж усіх птахів. Ми маємо здібності до мов, тому можемо спілкуватися з різними видами. До того ж, я особливий тому, що виріс в осередку для папуг-щебетунів і був найкращий від усіх. Я вмію говорити не лише людською, а й мовами різних тварин.
Білий балакун гордо розправляє чуба.
— Мій господар назвав мене Шампольйоном, на честь чоловіка, що вмів перекладати зі стародавніх мов, яких ніхто не знав. У ваших інтересах потоваришувати зі мною, я вам іще знадоблюсь.
Я перебиваю:
— І як так сталося, що ви вмієте говорити по-котячому?
— Я надзвичайно здібний та знаю майже всі мови, я ж щойно сказав! — нявчить він з акцентом, притаманним перським кішкам.
На нас падає ранкове сонячне проміння. Ми приходимо до споруди, подібної до хімічного заводу, з тією відмінністю, що ця у десять разів вища, більша й сучасніша. Я запитую Наталі:
— Що це таке? Замок? Університет? Завод? В'язниця?
Слуга уважно дивиться на будинок і каже:
— Це агропромисловий комплекс, призначений як для заготівлі та забою худоби, так і для виготовлення ковбасних виробів.
Я підходжу ближче, бачу на вітрині слово, написане людською мовою, та усміхнену льоху на задніх лапах, у якої з величезного живота вилазять сосиски й лягають на срібну тарілку.
— Виправте мене, якщо я помиляюсь, Наталі, — заготівля означає, що вони народжуються й виростають тут?
— Так, на цьому заводі вони розмножувались та росли. «Забій» означає, що їх вбивали.
— А що означає це людське слово?
— Це назва бренду: «Ковбаска». Внизу їхній слоган: «Ковбаска: добра свиня краще смакує».
— Ви знаєте їх?
— Так, по телевізору часто крутили їхню рекламу. В одній з найпопулярніших діти бавились на траві, потім смакували шинкою, рієтом і чиполатою на галявині разом із батьками. Крім того, в «Ковбаски» є своя мережа м’ясних магазинів, що спеціалізується на виробах зі свинини, як інші на смажених курчатах чи телячому фарші. А ще вони виробляють хот-доги для кафе на заправках.
Вона вказує на інший будинок з таким самим логотипом, але іншим написом. Я пригадую, що навіть куштувала колись шматочки ковбаси. Наталі якось пригостила мене за вечерею, коли сама ласувала ними. Вони мені дуже припали до смаку (солоні та жирні водночас), хоч я й відчула ледве помітний хімічний післясмак. Мабуть, найбільше мені сподобалося, що це був один із небагатьох людських продуктів зі смаком крові… до речі, дуже схожої за смаком на людську.
— Ви теж маєте Третє Око, еге ж? — нявчить папуга.
Я аж підстрибую від несподіванки.
— Тобто — «ви теж»?
Папуга клекоче великим дзьобом, настовбурчує чуба й вимовляє кожне слово з надмірною артикуляцією, аби впевнитися, що його зрозуміли:
— Бо той, кого ви зараз зустрінете, має схоже вічко в тому самому місці.
46. Третє око
У стародавніх індійських текстах сказано, що людська істота має в собі дев’ять «дверей»:
— Два ока, щоб бачити світло.
— Дві ніздрі, щоб чути запахи.
— Два вуха, щоб чути звуки.
— Рот, аби впускати в себе енергію.
— Сечовід, щоб випускати сечу.
— Анальний отвір для виведення калу.
До них варто додати десяті двері:
— Третє Око, розміщене на чолі поміж очей.
Ці десяті двері надають інформацію про простір і час, яка відрізняється від тієї, яку ми сприймаємо очима.