Українська література 17 століття

Пишуть історикове о Помпеюшу Великім8. Той так вельце себі важив цілость отчизни, же за ню живот свой і здоров’є своє в великії морськії подав бив небезпеченства. А то з такої оказії. Трапив єдного разу великий недостаток хліба Рим, отчизну його. Он, хотячи ю в том рятувати нещастю, для набиття збожжя розного, сам пущається окрутом до Африки, Сардінії і Сіцілії. Кгде, кгди, ведлуг потреби, набив збожжя а споро поспішався до Риму, повстануть великії навальності на морю. Кажет кормником, аби окрут от берега одв’язували і їхали. Не хотять, для небезпеченства морського. Що ж лю-бнчий отчизну Помпеюш? Сам перший входить в окрут, под-посить котвиці і мовить до жекгляров: «Аби-сьмо жекгльова-ли, витягаєт по нас того потреба, а жеби-сьмо жили — не витягаєт». През что давав знати Помпеюш, іж кгди в яком небезгіеченстві зостаєт отчизна, теди кождий цар, князь, гетьман повинен барзій взгляд міти на отчизну свою, нежели на власний свой живот і здоров’є.

Тут же уважте, єсли коли била в таком небезпеченстві очизна наша, яко тепер, єсли на шо коли так ся вооружав і спотужав неприятель, яко тепер? А то в той цель, аби ю спустошив, аби нас всіх вигубив. В таковом теди злом разі отчизни, презацнії гетьманове, полковникове, будьте Пом-пеюшами. Самі наперед вшедши на поле Марсовоє 9, додаючи серця доброго свойому рицерству, мовте тоє до них: «Жеби-сьмо тепер воєвали, жеби-сьмо ся одважне з тим срокгим неприятелем потикали, витягаєт по нас того потреба, а жеби-сьмо жили — не витягаєт! Что по нас будет, хоч і зостанем живі, кгди от-чизна през неприятеля нашого спустошенная будет, кгди не будем міти где притулити глав наших, кгди исповииться о нас тоє, что Христос Спаситель рекл о себі: «Лисьі язвиньї ймуть и птица небесньїя гнізда, мьі же не има-ми гд-Ь главьі подклонити» [Євангеліє від Матфея, гл. 8, ст. 20].

Великую любов ку отчизні своїй показав і Стеніуш, князь мамертенський 10. Той, кгди ся довідав, же Помпеюш замислив мамертинов за зраду, іж ся прилучили били до його не-приятелей, вигубити, приходить до Помпеюша і такії до нього мовить слова: «Недобре і не слушне чиниш, Помпеюшу! Для єдного винного так много невинних людей погубити замишляєш. Я-м єст той, которий едних намовив-єм, а других при-мусив-єм, аби до неприятелей твоїх маранов 11 пристали (Еразмус, книга 4, в Апофтекгматах 12). Такой смілості і од-вазі Стеніушовой задивившися, Помпеюш і мамертином і йому самому вибачив. Єсли погане так вельце себі важили отчизну, же, аби она в цілості зоставала, самих себе явне на смерть видавали, яко ж ви, християнами будучи, цілості отчизни своєї над живот і здоров’є своє прекладати не маєте! Яко її од того наступуючого неприятеля до крові своєя боронити не будете! Уважаючи тоє, же сладкая і милая єст річ за отчизну здоров’є своє положити. Чому? Бо утрата живота і здоров’я за отчизну нагорожається од бога в небі животом вічним і славою несмертельною. Так мовить єдин з учителей церковних: «Всі, которії кольвек отчизну свою рятують, захо-иують, розмножують, певноє і описаноє в небі мають місце, где блаженнії живуть во віки» (Поліантея 13 в титулі «Отчизна»),