Українська література 17 століття

Ей, презацнії воїнове! Єсли коли, яко тепер, мужайтеся, і да кріпиться серце ваше противко того неприятеля! Подвизайтеся з ним до смерті по істині (то єст за честь божую, за віру святую, за церкви божії), і господь бог поборет по вас. Припомніте собі Константинов великих, Феодосіїв4, Іракліїв5 і'їх гетьманов, яко ся оні за честь божую і віру православную з неприятелями потикали, яко свой живот, своє здоров’є в небезпеченство неприятельськоє подавали. Припомніте себі своїх стародавніх продков, гетьманов, полковников, сотни-ков, асаулов і інших молодцов добрих, запорожцов, яко з тим поганином одважно морем і полем вальчили, яко їх за по-мочію божею і пресвятої богородиці звитяжали, яко їх много на пляцу клали, яко много і в неволю брали. Мійте надію в богу, же і ви їх звитяжите, поневаж справедливе, бо за честь божую, за віру святую, за отчизну милую, за себе самих, за жени своя, за чада і за братію свою противко того виправує-теся неприятеля. Єсли в силі божей дуфаючй, споткаєтеся з Тим неприятелем, віруйте, же господь немощна сотворить того супостата нашого [Перша книга Царств, гл. 2, ст. 10]. Дасть кріпость благочестивому царю нашому і вознесет рог його.

Что Ся ткнет отчизни, і тої любов маєт серця ваші порушити до мужественного поткання з тим неприятелем креста Христова.

Что ж альбовім в мирі сем может вам бити мильшого над отчизну? Єсли милоє єст вам здравіє, єсли милії жени, чада, братія — отчизна далеко мильшою бити повинна. Бо она вас уродила, она вас виховала, она вас всіми добрами збогатила. Що виражаючи, єден з ораторов римських так мовить: «Над отчизну нічого сладшого, нічого мильшого в животі бити не маєт» (Ціцерон6). Милі суть чада, ближнії і знайомії, але всіх єдина отчизна обоймуєт. За которую кто з добрих умріти не восхощет, єсли їй пожитечним бити маєт?