Заборонені чари

Кейт передбачав щось на кшталт цього, тому захопив із собою простенький кинджал, який не шкода було зламати. Втім, хворий на параною Стенів предок теж виявився завбачливим і подбав про інструмент — біля стіни лежало важке кайло, проте за минулі десятиріччя (а може, й сторіччя) його дерев’яне держалко цілковито струхлявіло від вологи. Кейт витратив понад дві години, розбираючи стіну, хоча міг зруйнувати її й швидше. Однак він не хотів зчиняти шуму, а крім того, мав намір відновити кладку, щоб ніхто не виявив пролому — принаймні найближчими днями.

Як виявилося, тунель привів їх до підвалу занедбаного припортового складу, який, вочевидь, належав княжій родині. Кейт вирішив, що це розумно — звідси відкривалися два шляхи до втечі, сушею та морем. Та й для них з Джейн кращого місця годі знайти — бо саме в порту найлегше з’явитися непомітно.

Після порпання в каміні та тривалої підземної подорожі власна Кейтова одіж геть зіпсувалася. Випатравши кишені, він позбувся її і перевдягся в Стенів костюм. За братовим прикладом, Джейн вбралася в найпростішу і найпрактичнішу з Марічиних суконь. Також обоє змінили взуття на тутешнє — іншого вони не взяли, хоча в Марічиній ґардеробній більшість туфель було з їхнього світу. Кейт слушно зауважив, що ці туфлі аж надто впадають в око, а в їхньому становищі це зовсім небажано. Джейн неохоче погодилася з ним.

Вони зачекали на складі до настання ранку, а коли в порту почалася звичайна щоденна метушня, без проблем змішалися з натовпом. Як і сподівався Кейт, присутність чужоземців тут нікого не здивувала, нікому вони не видалися підозрілими, ніхто не збирався арештовувати їх. За кумедним збігом обставин, першою людиною, до кого вони звернулися за порадою, також виявився чужинець — купець з Ібрії. Він добре розмовляв слованською, непогано знав місто й порекомендував їм гостинку „Вуйкова хата“ — мовляв, і годують там гарно, і на житло гріх нарікати, і до чужинців ставляться неупереджено, оскільки господар і сам по матері ібр. Кейт перевірив рекомендацію ібрійського купця, розпитавши ще трьох людей, уже місцевих, а одержавши підтвердження, найняв бричку і звелів візникові їхатити до „Вуйкової хати“.

Господар гостинки Ховрань Вуйко, якого і працівники, й пожильці через його прізвище шанобливо називали вуйком Ховранем, виявився чоловіком вельми допитливим і охочим до розмов, але при тому добродушним, приязним та щирим. Кейт винайняв у нього найкращу кімнату, заплативши за тиждень наперед. У відповідь на наполегливі розпитування господаря (це б пак, така дивовижа — гості з крайньої півночі!), він розповів експромтом вигадану історію про те, як між родинами Волшів та Мердоків спалахнула кривава ворожнеча, а оскільки Кейт був наймолодшим з синів, то батько мало не силоміць посадив його з дружиною на корабель і наказав не повертатися доти, доки решта їхніх родичів не вколошкають усіх Мердоків. Та якщо, проти сподівань, Мердоки переможуть, то рід Волшів не повинен згаснути — ось чому батько відрядив Кейта та його жінку подорожувати світом якомога далі від Саамі.