Заборонені чари
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Заборонені чари». Краткое содержание книги:
Проте мали чаклуни й грізніших ворогів, що називали себе Послідовниками. Вони вважали, що нікому не можна володіти такою надзвичайною силою, і поставили собі за мету викорінити магію серед людей. Послідовники були майже всемогутні і зрештою їм вдалося здійснити свій задум. На керування силами було накладено Заборону, нащадки чаклунів народжувалися звичайними людьми, позбавленими здібностей своїх пращурів, поступово в магію перестали вірити, і з життя вона перекочувала на сторінки художніх книжок. Послідовники тріумфували...
(Примітка. В українській версії відновлено первісну сюжетну лінію роману з урахуванням пізніших наробок, зокрема й тих, що не ввійшли до опублікованого варіанту російською мовою. Детальніше див. в авторській передмові.)
Кейт встав з крісла, перетнув кімнату і зайшов за перегородку. Він почув шурхіт простирадла, а слідом за тим пролунав сестрин голос:
— Таки вирішив помитися?
— Лише руки й обличчя.
— Там у тазику є чиста вода…
— Бачу.
Помивши руки і вмившись, Кейт з дозволу сестри вийшов з-за перегородки. Джейн сиділа в ліжку, вкривши ноги тонкою ковдрою. На ній була шовкова нічна сорочка, прикрашена мереживом і вигадливою вишивкою. Ще першого ж дня, переконавшись, що їй, як шляхетній пані, доведеться мати справу з покоївкою, Джейн вирішила не ризикувати, надягаючи білизну з Марічиного ґардеробу, що геть уся була з їхнього світу, а придбала собі тутешню. Для цього навіть не довелося нікуди йти — зачувши про бажання своїх нових пожильців закупити обновки, вуйко Ховрань сповістив про це власників кількох найближчих крамниць, а ті негайно прибігли до гостинки зі своїм крамом, приваблені брязкотом золота в гаманцях заможного чужинського подружжя.
З міркувань безпеки, Кейт і Джейн узагалі сховали на саме дно валіз майже всі речі, що походили з їхнього світу. Сестра лишила при собі тільки пилочку для нігтів, маленькі ножиці, пінцет для вискубування брів та ще шампунь — бо мити волосся місцевим милом навідсіч відмовлялась; а Кейт тримав у своїх кишенях сигарети з запальничкою, годинник, кулькову ручку, шокер і Ключ. Останній призначався для спроб відшукати в Мишковичі портали — а отже, й Конорів.
— То що вийшло з Ковачем? — запитала Джейн, коли брат знову влаштувався в кріслі.
— Ну, зустрілися, поговорили, я передав йому листа. — Кейт з прикрістю зітхнув. — Але він, на жаль, не Конор. І точно нічого не знає про Конорів.
— Звідки така впевненість?
— Ми спілкувалися понад три години. Здається, я йому сподобався; та й він припав мені до душі. Достойний чоловік — розумний, чесний, порядний. Хитрий — але не лукавий. Ми розмовляли на різні теми, часом я навмисно припускався таких обмовок, у яких кожен Конор миттю розпізнав би відверті натяки. Проте Ковач списував це на моє погане знання слованської й щиро намагався допомогти мені правильно сформулювати думку.
— Він міг хитрувати. Ти ж сам казав, що він хитрий.
— Безперечно, міг. Але не так, як він це робив. Крім того, був іще один момент. Я сказав, що однією з причин наших відвідин Мишковича є паломництво до могили Святої Ілони. Ковач охоче розповів мені про саму княгиню — виявляється, він добре знав її за життя, — і палко переконував мене, щоб я не вірив усім тим нісенітницям про буцімто її чаклунські здібності. Мовляв, вона була обраниця Отця, відзначена небесною благодаттю, і все таке інше. Якби він був Конором, то не став би верзти цю нісенітницю. Йому було б соромно слухати самого себе.
— Гадаєш, він визнав би, що Марічина мати була відьмою? — з сумнівом запитала Джейн.
— Аж ніяк. Думаю, він просто не говорив би про неї так багато. Я ж зовсім не наполягав на цій темі. А якби він, не бувши Конором, таки знав про них, то й поготів обмежився б загальними словами, щоб не бовкнути зайвого. Проте він захищав княгиню. Навіть виправдовував її. В його розумінні, будь-які чари пов’язані з чимось нечистим… Ні, Ковач точно не Конор. Та й, власне, прикидатися йому не було сенсу — адже під час нашої розмови я неодноразово вмикав у кишені Ключа й намагався активувати портал у будинку. А Ковач і оком не змигнув.
Джейн миттю пожвавилася.
— То ти все ж знайшов портал?
— Так, — кивнув Кейт. — Але нам фатально не пощастило. Щепан Чірич напевно був Конором — та він помер. Зрозуміло, що його рідний син також Конор, проте зараз він перебуває у Цервениграді, разом зі Стеном. А дві дочки вже заміжні, одна з них мешкає в Брейзинському князівстві на півночі Галосагу, інша — у Влохії.
— А їхні родичі?
Кейт знову зітхнув.
— Це ще одна неприємна звістка. Щепан Чірич не мав тут кровної рідні. Його батьки переїхали до Галосагу аж із Македонії, а Щепан був їхньою єдиною дитиною.
— То, може, його перша жінка…
— Не було ніякої першої жінки. Ми з тобою помилилися — вирішили, що раз він узяв шлюб із вдовою, то й сам був удівцем. А насправді Бранка Ковач овдовіла в сімнадцять років, невдовзі після народження Славомира. За рік по тому вона вийшла за Щепана Чірича, що був одного з нею віку. Отож тут ловити нічого.